Поезія України

Сучасна українська поезія


Всі записи з ТЕГом: Вірші про дитинство

Засмагла пора вереснева…

Засмагла пора вереснева,
Рум’янцем наповнився сад,
Від яблук прогнулись дерева,
Під сонцем блищить виноград.
Херсон кавунами частує,
І степ ароматом п’янить,
В садах запах меду вирує

І сіль на лиманах горить.
Дитинство моє босоноге,
Я згадую часто тебе,
Той шлях, яким йшов я до Бога,
Той шлях, що до дому веде.
Ту хату, де я народився
Садок і матусю свою,
Дівчину, з якою зустрівся
І вперше сказав їй,-люблю.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Помічниця

Все допомогаю,
І проснувшись, перш за все
Ліжко прибираю.
Умиваюсь і за тим
Сідаю до столу,
З апетитом кашу їм –
І бігом до школи.
В школі друзі, вчителі,
Дзвоники, уроки,

І великим, і малим
вистача мороки
Голова пливе кругами
Від тої роботи,
Та ще треба поміч мамі, –
Цілий день в турботі.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Хочу малювати

Мені завжди радісно,
Як виходжу з хати,
Буду знову фарбами
Вчитись працювати.
Дуже мені хочеться
Все намалювати,
Ой як, ой як хочеться
Все розфарбувати.
Гори, поле і дахи,

Як летять вгорі птахи,
Золотаве сонце –
Ї свое віконце.
Хочу всіх намалювати:
Дідуся, бабусю й хату,
Тата, маму і сестричку,
І стару на дворі бричку.
Олівцем все намалюю,
Потім пензлем розфарбую.
Вийшло все гарненько,
Та чомусь кривенько.
Вийшло все гарненько,
Та чомусь кривенько.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Подивіться, нені…

Подивіться, нені,
Сонце в моїй жмені.
Золотавий промінь
Мерехтить в очах.
Весело сміється,
В руки не дається,
Носиться в повітрі
Легко, наче птах.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Стихи о детстве

Я вспомнил детство, из сенец,
Кричит разгневанный отец,
А ну поди сюда малец,
Скажи, ты съел мой холодец,
Ну отвечай скорей стервец,
А я молчу.

И вот снимает он ремень,

Штаны повесит на плетень,
Мои, свои снимать то лень,
По ягодицам дзень да дзень,
Свистит ремень, но я ж не пень,
И я кричу.

Но вот наступит новый день,
Отцу учить меня не лень,
Забудет он про холодец,
Прикупит в лавке леденец,

Меня посадит на колено,
Рукой причешет мне вихры,
И, в печь подбросивши полено,
В газетку сыпанёт махры.

Он ловко скрутит козью ножку,
Достанет из печи лучину,
Прикурит, помолчит немножко,
И словно бросившись в пучину,

Замечу, уж в который раз,
Начнёт вести он свой рассказ:

Как нас они под Ленинградом …
В окопах как кормили вшей,
А мы потом под Сталинградом
Поднадавали им взашей,

Как подорвался он на мине,
Когда снаряды вёз в машине,
И только чудом жив остался,
Как он в Берлине расписался,
На… том рассказ и оборвался.

Закончив леденец сосать,
Я уже сплю в его объятиях,
Меня он отнесёт в кровать,
Но в лоб не станет целовать,
Оставит это он для матери.

Быстрей познание идёт,
Когда в процессе есть динамика,
Так с детства познаёт народ,
Политику кнута и пряника.

Автор: Илья Чернов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Ще сад є. Тиша в нім і тінь…

Ще сад є. Тиша в нім і тінь.
Не все ще сказано уголос.
Ще в’ються бджоли золоті
І достига на сонці колос.

Ще дід живі. Ще ми малі,
А мама молоді і сильні.
Ще став сільський не обмілів –

Між вербами такий красивий!

Ще за городами ярок –
Глибокий і якийсь тривожний.
Ще не життя в нас, а урок,
Й не все на тім уроці можна.

Ще десь попереду дощі.
Ще нам взуття – лише про свято…
Ще так далеко до душі
І так у всім душі багато.

Автор: Наталка Поклад; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Відгомоніли монотонні…

Відгомоніли монотонні
Дощі і в полі, і в ярку.
Малюк сидить на підвіконні,
Радіє першому сніжку.

Про що він думає? Згадайте
Себе в далекі ті роки,
Де навіть сонце смішкувате

Біжить на лижах вздовж ріки.

Автор: Володимир Кочергін; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Прожектор пам’яті в мені…

Прожектор пам’яті в мені
Горить сильніше з кожним роком,
У темнім полі ненароком
Висвічує дитинства дні.

Вони злітають навесні
Над сівачевим добрим оком,
Як рівня жайворам високим,

Що ночували в борозні.

Вогонь залізний серед нив
Ще крилець їм не опалив,
Не спопелив іще солдата,

Який, не зрадивши зерну,
Ліг у чорноземлю сумну,
Що нам судилось досівати.

Автор: Віктор Кочевський; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Давно вже не був я у батьківськім краї…

Давно вже не був я у батьківськім краї,
Де пахне дитинством усе навкруги,
Де кожна стежина в лице мене знає,
Де кожен куточок мені дорогий.

Злетіли літа, мов пушинки з кульбаби,

Як вітром обірваний з яблуні цвіт.
Лиш в снах недитячих все мариться зваба –
За милим дитинством чкурнути услід.

Спливають у пам’яті роки минулі,
Події далекі, а ніби живі.
Що вчора було – те сьогодні забулось,
А пам’ять дитинства у серці навік.

Давно вже не був я у батьківськім краї,
І ось повернувся на рідний поріг.
В дитинство ж своє лиш думками сягаю,
Бо інших не знаю до нього доріг.

24.03.1990

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Душа молодая

(Басенка для детей)
В долине далекой
Любимого края
Росла одиноко
Душа молодая.
Счастливая Доля
Цветы собирала,
Веселая Воля
Венки ей сплетала;
Дыханием розы
Резвушку лаская,

Дарила ей грезы
Весна золотая.
И, песням внимая
Поэзии нежной,
Душа молодая
Жила безмятежно.
И были ей чужды
Печали мирские,
И слезы, и нужды,
И козни людские.
Но глупость явилась,
Шалунья пустая,
И в мудрость пустилась,
Без толку болтая:
«Послушай ты, душка,
Жизнь в этой долине –
Пустая игрушка
В душистой пустыне.
Налево, направо,
Сказать для примера,
Дистанция, право,
Большого размера.
Широкая воля,
Амуры, сильфиды,
Житейского поля
Отличные виды…»
Лаская жилицу
Счастливого края,
Плетет небылицу
Мечта удалая:
«За дальней горою –
Сады золотые,
С жемчужной росою
Цветы дорогие.
Там что-то иное,
Там лучшее что-то,
Совсем не такое,
Как наше болото.
Там будут встречаться
Новинки с тобою,
Ты будешь смеяться
Над глушью родною…»
В душе отозвалась
Беседа такая, –
Скучна показалась
Долина родная;
Прискучили ласки
Отчизны счастливой,
Понравились сказки
Мечты прихотливой.
И вот закружилась
Душа молодая
И в даль устремилась
От милого края.
С напрасной заботой
С тех пор на чужбине
Все ищет чего-то,
Не сыщет доныне;
А то, что так мило
Когда-то бывало,
Ее позабыло,
Любить перестало.
И нет бесталанной
Душе утешенья,
Ни жизни желанной,
Ни силы забвенья.
О прошлом вздыхая,
Тоску она прячет
И, молча страдая,
Украдкою плачет…

***
Счастливые детки
Житья молодого,
Зеленые ветки
Восторга былого.
С вниманьем прочтите
Вы эту былину
И свято любите
Родную долину.
Убитая мукой
Вне милого края,
Пусть будет наукой
«Душа молодая».
Отбросьте вы розы
Обманчивых сказок,
Чтоб жгучие слезы
Не портили глазок;
Чтоб ярко светилась
Заря золотая,
Чтоб вами гордилась
Долина родная;
Чтоб лучшие силы
Вам дали дорогу,
Чтоб были вы милы
И людям, и богу

1883

Автор: Леонід Глібов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua