Поезія України

Сучасна українська поезія


Всі записи з ТЕГом: Вірші про долю

Як би ж …

Як би ж я менше був ледачим,
То б мав від Бога більшу вдачу
І був би мабуть кмітливішим,
За всіх на світі веселішим.
Не мав би заздрощів до друга,
Мене минали б біль і туга,

Отож, якби не те якби,
То й не було б в житті біди.
Не скім на світі б не сварився,
Ніде ні в чим не забарився,
Не посивіли б вуса й брови,
Був би в житті більш гоноровим.
Ото ж, щоб не було біди,
Відмовся, друже, Від того якби!

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Тихенько блукаю садами…

Тихенько блукаю садами,
Приймаю привіти від мами.
Тут в кожній черешні живуть її руки,
Тут все пережито: і радість, і муки.
Куди не погляну, все мама навколо,
Тут в тісній землянці була агрошкола.

Навчались в тій школі і молодь, і мами
Як треба саджати й ходить за садами.
Тепер тут хазяїн, він викупив сад,
Шлагбаум стоїть, ні вперед, ні назад.
На кожнім кварталі стоїть охорона,
Для кого, для чого запретні кордони?
Колись був поміщик, а став бізнесмен,
Він викупив сад, і тепер – супермен,
А ті, хто саджали й пишались садами,
На цвинтарі тихо лежать під хрестами.
Вони вже не бачать нащадків своїх,
Тих, хто бізнесменами стали, і тих,
Хто батрачать на них!

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Пливе життям суб’єкт спесивий…

Пливе життям суб’єкт спесивий,
Мовляв, дивіться, я щасливий.
Собою тішиться завзято,
Здоров’я є і грошенята.
Зовсім нова крутенька тачка,
На сотню га маленька дачка.

Все має, все моя утроба,
Та причепилась несподівано хвороба.
Померкло все: пиха, і дачка,
І стала непотрібна тачка .
Не стали в замок їздить гості,
Усе болить: нутро і кості.
Враз став немилим білий світ,
Бач, зник і схуднув паразит.
Тепер він скаржиться на долю,
Мовляв, творить вона сваволю,
Та коли сам сваволю гнув,
Проте, бач, зразу ж і забув.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Складаю в копицю життя…

Складаю в копицю життя,
Події земного буття.
Де жив, де ходив, де кохав,
Де чесним я був, де брехав.
Думки і слова, що я в серці носив,
Тепер переводжу в гучний солоспів.

Як жив я на грішній землі,
В світлі був, чи туманній імлі?
Живучи в нестатках і скруті,
Я завжди намагався людиною бути.
Бував у житті недолугим і вдалим,
Та тільки ніколи не був занепалим.
Зустрівши чергову невдачу,
Я не здаюсь і ніколи не плачу.
Все життя своє повне ідей,
Присвятив я добру, для людей.
Нині також з людьми я крокую
І для них свої вірші пишу,
Проповідую правду святую,
Хоча сам десь і в чомусь грішу.
Вибачайте мене, добрі люди,
Разом з вами живу як дитя,
Нехай мир проміж нас завжди буде,
А в серцях процвіта каяття.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Привіт, моя кохана…

Привіт, моя кохана,
Шануймось, любі друзі,
Життя – це екібана,
Живий букет у лузі.
Я все життя збираю
Крупинку по крупинці,
В букет життя складаю
Живучи наодинці.
Кладу до квітки квітку

Червону, жовту, синю
Весною, взимку, влітку –
Збираю і донині.
В букет життя складаю,
Щоб пелюсток не м’яти,
Бо часу вже не маю…

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

«Мститель»

Я скоро, кажется, умру,
Смерть, чувствую, уж близко – близко,
Но я не слезы с глаз утру,
А поклонюсь ей низко – низко.

Скажу спасибо ей за то,
Что избавляет от мучений,

Жизнь надоела как никто
Из –за ее нравоучений.

Я жизни смертью отомщу,
За все, что в моей жизни было,
Себя надеждою не тщю,
Что обо мне она забыла.

Я ей припомню и детсад,
Исписанную парту школы,
Припомню ВУЗ, погранотряд,
И курсы высшие партшколы.

Я буду мстить за боль, за кровь,
За цепь не сбывшихся желаний,
И за неправду, что любовь,
То есть предел, мол, всех мечтаний.

Я мщу за тещу, за жену,
И за других кровососущих,
Тем своей смертью отомщу,
Кто взятки брал у неимущих.

За то, что били нас как скот,
Я прокляну ее навеки,
Что жили Гитлер и Пол – Пот,
Другие недочеловеки.

Я своей смертью отомщу,
За наших глупых власть имущих –
Что умираю – не ропщу,
Одно лишь жаль, что не взыщу,
За молодых, по ней идущих.

Автор: Илья Чернов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Есмеральда

Шаліє вихор полум’я і змори:
Коза, та бубон, та циганський стрій.
П’єр Гренгуар, високий і худий,
Уже забув містерії та хори.

Реве юрба, мов різнобарвний рій:

Пани, старці, войовники, актори.
Так всі річки у повновладне море
Вливаються, як многохвостий змій.

Дівочий стан приваблює і надить
Перед собором, де ряди химер
Зібралися холодну раду радить.

Він на коні, прекрасний Шатопер!
Але вгорі, в стрілчастій амбразурі,
Палають очі горді і похмурі .

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Поріг

Повертаючись з далекої дороги,
Спотикаюсь ненароком кожен раз
Об його печаль одвічно строгу.
Переживши кожного із нас,
Він ще наших внуків дивуватиме
Думами своїми сучкуватими.

Автор: Микола Станович; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

На Колимі запахло чебрецем…

На Колимі запахло чебрецем
і руто-м’ятою, і кропивою.
Кохана сестро, дякую! З любов’ю
паду в про тебе спогади лицем.
А й спогади: сліпна коротка мить,
і ти в сльозах — обранена об мужа.

Квадратний отвір вахти, і байдужа
сторожа. І дрібненький син кричить:
“Татусю, до побачення!” А ми
вдивляємося в те, що не екрані
яви чи снива. О мої кохані
розлучні лада, як вас світ гнітить
об вас обпертий. Від рамена — крик,
високий зойк — у дві гінкі долоні,
неначе рури, мов многоколонні
голосники атлантових музик.

Автор: Василь Стус; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

На колимськім морозі калина…

На колимськім морозі калина
зацвітає рудими слізьми.
Неосяжна осонцена днина,
і собором дзвінким Україна
написалась на мурах тюрми.
Безгоміння, безлюддя довкола,

тільки сонце і простір, і сніг.
І котилося куль-покотьолом
моє серце в ведмежий барліг.
І зголілі модрини кричали,
тонко олень писався в імлі,
і зійшлися кінці і начала
на оцій чужинецькій землі.

Автор: Василь Стус; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа