Поезія України

Сучасна українська поезія


Всі записи з ТЕГом: Вірші про кохання

Тінь

Куди Вона – туди і він.
Здавалось, не розлити їх водою.
— Кохана! Віриш? За тобою
В житті ходитиму, як тінь! –
Дівчина вірила. Як сонечко хлюпоче,
Як ніжним шепотом наповнюється гай, –

Хто не повірить, що існує рай?
Хто щастям не засліпить очі?
Побралися. Обсипалась весна,
І літо соковите промайнуло,
І осінь в небо хмари натягнула,
І… журиться в самотині Вона.
Бо сонце заховалося за хмари,
І зникла тінь-примара.

Коли готуєшся до довгого походу,
Супутників шукай не в сонячну погоду.

Автор: Лариса Семко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Вишила тобі сорочку…

Вишила тобі сорочку
Кольору кохання.
Прийде літо – пофарбує в синє,
Осінь в жовте все переінакшить,
Взимку стане біло-білосніжна,
А весною знов зазеленіє.

Автор: Василь Ілляшенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Весна. Квітують вишні у саду…

Весна. Квітують вишні у саду.
Прийшла пора свята, благословенна.
Люблю тебе, красиву й молоду.
Кохана,
Наречена.

Спливли вінки Купала по річках,
Війнуло літо духом рути-м’яти.

Люблю тебе із сином на руках,
Дружина,
Мати.

Снігами обрій замете зима,
Спливуть літа, як води лазурові.
В житті нічого кращого нема
Од ніжності,
Любові.

Нема. Не буде. Зроду не було.
Тому безсмертна у віках людина.
Схили до мене лагідно чоло,
Люблю тебе,
Єдина.

Автор: Микола Луків; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Є в коханні і будні і свята…

Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.

І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, темніла зірка

У тумані тривожних дум.

Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнівів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.

Бо тебе і мене б судила
Не образа, не гнів — любов.
В душі щедро вона б світила,
Оновляла їх знов і знов.

У мою б увірвалася мову,
Щоб сказати в тривожну мить:
— Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!..

Автор: Василь Симоненко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Вона прийшла…

Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,

І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов непрохана й неждана –
Ну як мені за нею не піти?

Автор: Василь Симоненко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Нащо, нащо тобі питати…

Нащо, нащо тобі питати,
Чи я люблю тебе, чи ні…
О, легше серце розірвати,
Ніж знати відповідь мені.

Чи я люблю тебе, — не знаю, —
Спитай вночі у срібних зір,

Весною вслухайсь в шелест гаю,
Вдивися в даль з зелених гір.

Спитай у чайки, що голосе,
Спитай у хмар, що сльози ллють,
Піди на спалені покоси,
Що в раз останній роси п’ють, —

Спитай, бо я сказать безсила…
Я знаю, знаю тільки те,
Що підеш ти — і вирита могила,
І згасло сонце золоте.

Автор: Олександр Олесь; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Коли ти їхала до мене…

Коли ти їхала до мене,
Коли до тебе я спішив,
І шум гаїв, і шелест нив –
Усе було благословенне.

Коли мене ти залишала,
Коли в дорогу я рушав, –
У круговерті днів і справ

Душа терзалась і страждала.

Життя здавалося тоді
Не вартим праці і старання.
Але надходив час вертання,
І я знаходив у тобі

Усе, чого не зміг знайти,
Сходивши всі шляхи й світи.

Автор: Микола Луків; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Повоєнне

Вона любила…

Вона любила по-земному,
Без завірянь і гарних слів,
Він проводжав її додому,
Завжди на покуті сидів.

В тісній кімнатці обнімалися.
Спинявся місяць на стіні…

У снах стривожених купалися
Сини на теплій черені.

Уранці він ішов. І милиці
Вгрузали у весняний лід.
І вдови заздрісно дивилися
Важкій ході його услід.

Автор: Петро Швець; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Як голуби

Научає Гнат Степана:
Ти жону свою люби!..
Ми ось – я й моя Оксана –
Живемо як голуби!..

Бачив, – каже Стьопа Гнату, –
Дійсно, ви – як голуб’ята.
Це вже – істина свята!

Тільки ти влетаєш в хату –
Жінка в двері виліта.

Автор: Володимир Чубенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Від неї повіва холодною зимою…

Від неї повіва холодною зимою,
Як сніг вона сама, душа ж закута в лід.
Їй любий я лиш тим, що спів мій знає світ.
Чого ж, безумний, я терзаюсь в неспокою?
Пощо її ім’я з пихою родовою –

Прекрасний мій полон і ніжний рабства гніт?
Кохана, не дожив я ще до сивих літ,
Щоб у душі я вас не замінив другою.
Амур би не таївсь, утішне це дитя;
Не так прекрасні ви, щоб відкидать чуття
І серце зневажать в любовному пориві.
Не можу повернуть літа я молоді.
Тож сивого любіть, прошу вас, і тоді
Любитиму я вас, хоч станете і сиві.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua