Поезія України

Сучасна українська поезія


Всі записи з ТЕГом: Вірші про кохання

Щоб слава по тобі пройшла в усій країні…

Щоб слава по тобі пройшла в усій країні,
Знімалась до небес хвала в потомні дні,
Перед лицем богів лише тобі одній
Я присвячу ручай, що в’ється по долині.
Хай не жене пастух отари рунопінні

На берег ручая; хай в ранки весняні
Барвисто зацвітуть троянди запашні.
Єлени іменем зову ручай віднині.
Як спраглий мандрівець там сяде відпочить
На килим буйних трав, під тінню верховіть,
Він заспіва пісень, присвячених Єлені, –
Любов’ю в ті часи вони були натхненні;
Нап’ється з ручая і пригадає вмить
Огонь, який палав у ніжнім серці в мене.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

В любовном морі я. Пливу по волі хвиль…

В любовном морі я. Пливу по волі хвиль.
Не бачу маяка. Лиш одного бажаю
(Сміливо мовлячи!), щоб даль осяг безкраю
І в гавань човен мій ввійшов у світлий штиль.
Шкода! Хоч берега добувсь не без зусиль,

Та, жертва хвиль, умру, бо вже не помічаю
Вогню її очей. Єлена ж направляє
Мій човен поміж скель до згубних, смертних миль.
Самотній, потону в коловертні кипучім;
Сліпого хлопця я обрав своїм ведучим,
І плачу, і стиджусь я вибору свого.
Я смерті не боюсь, нема до неї страху.
Невже ж судилося після такого краху
Побачить близько порт і поминуть його?

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Єлені де Сюржер

Прощайте ви, Марі, і ви, Кассандро мила!
Три роки відслужив я у Бургейлі вам.
Одна із вас жива, а друга небесам
Явля красу очей; взяла її могила.
Коли весною кров тривожно струменіла,

Обожнював я вас, але моїм сльозам
Ви віри не йняли, не вірили мольбам.
Та парка нить життя ще прясти не скінчила.
Я ще нещасніший у ці осінні дні.
Завжди закоханий, люблю, як навесні,
І муку повсякчас терплю я незміренну.
І хоч пора скидать убір свій броньовий,
Але весь час жене Амур мене у бій –
Знов брати Іліон, щоб підкорить Єлену.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Ви тріумфуєте, що в вашім я полоні?..

Ви тріумфуєте, що в вашім я полоні?
Дарую вам цей плющ, який горнувсь до стін,
До муру припадав, звивався круг ялин
І сливи обнімав, у їх заплівшись кроні.
Належило б йому у вашій буть короні;

Я перейнять ладен його звабливий чин –
Звивитися круг вас під шалу буйний плин,
В’язати вас вузлом, о чарівна колоно!
Чи прийде час, коли в один з погожих днів,
Як ранок засія у сонячній киреї
І в небі загримить невтишний хор птахів,
Я зможу бачить лик коханої своєї:
Повідать гіркість мук, припасти до губів
І ваші обійнять троянди і лілеї?

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Недавно я хотів співать…

Недавно я хотів співать
Про те, як Франк звитяжну рать
Привів колись на землю галла, –
Та ліра, мов на зло мені,
На ніжній і дзвінкій струні
Любов, Кассандру уславляла.

Тоді я так собі гадав:
Я про любов лише співав,
То й звикла ліра до любові.
А інший лад би дати їй,
І ліра візьме тон новий
І заговорить в іншій мові.
Усе я в ній переробив:
І раму, й струни замінив,
Створив їй нове обладнання;
Але хоч і зробив незгірш,
Та ще гучніше линув вірш,
Лунала пісня про кохання.
Прощай же, Франку, в плині літ
Щоб знав про славу цілий світ
І мав любов до тебе щиру,
Проси, щоб внуки-королі
Дали абатство чи землі,
Щоб цим ти уласкавив ліру.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

О небо, скільки в тебе зла…

О небо, скільки в тебе зла!
Ти попалило все дотла.
Уста, і руки, й дивні очі,
Що жартома вели бої,
Що в бран взяли чуття мої, –
Невже повиті млою ночі?
Шкода! Де ніжності слова,

Де усмішка, хода жива,
Що вчила мудрості кохання,
Де відмовлянь веселих тьма,
Зневага ніжна, – їх нема,
Все смерть взяла в своє владання.
Та серце чуло лиш її,
Лиш їй я ніс чуття свої,
Душею називав своєю.
І смерть не стримає й на мить,
Самій могилі не спинить
Мені, коли я йду за нею.
Коли б мій ум у хвилі ті
Не був бентежний в марноті,
Зневажив образ, чару повний,
Я вчув би голос неземний,
Очей уздрів би зір ясний,
В своєму сяйві невимовний.
Зітхання вчув би в тишині,
Коли б сказала ти мені:
Ну, надивлятись маєш змогу
Ти на лице моє ясне,
Бо не побачиш більш мене, –
В далеку я іду дорогу.
О, я тоді зібрати б міг
Все сяєво з очей твоїх,
Щоб наситити душу вволю,
Затамувать свою печаль.
Але не в силах ми, на жаль,
Передбачати власну долю.
Я потім в горі довго жив,
В сум’ятті любих почуттів,
Чудними палений страстями.
Не крию я своїх жалів,
Сама ти знаєш – я змарнів,
Тебе не бачивши між нами.
Живе самотнім твій Ронсар,
А ти у цвіті юних чар
На небо злинула, до раю,
Принадну втративши красу,
Мов квітка, що пила росу
Лиш в ранок буйного розмаю.
Амуре, коли хочеш знов,
Щоб мав законом я любов,
Зроби-но послугу велику:
В Аїд, під землю ти зійди,
Вблагай Плутона й приведи
Мою під сонце Еврідіку.
Або полинь в небесну вись,
Святій Природі уклонись,
Проси подібну ще створити.
Так ні ж, узрівши красоту,
Вона розбила й форму ту,
Щоб не було таких на світі.
Створи-но блиск очей таких,
Щоб бачив я два сонця в них,
Щоб в них буяти ніжним грозам.
Ти дав таку принадність їй,
Таку пригожість чарівній,
Що часом я втрачав і розум.
Верни, любове, зір і слух,
Її розмови бистрий рух:
То вданий сум, то дужа звага, –
Верни той образ дорогий.
Коли ж на це нема снаги,
То йди! Тобі моя зневага!
Лиш смерть – заступниця моя.
Шаную смерть віднині я
І вище честі, й більше слави,
Бо перед смертю ти ніщо.
Нащо дозволила, нащо
Взять те, що цвітом є держави?
Чи близько бога ти в цей час,
А чи в раю, – прощай сто раз,
Прощай, Марі, і в домовині.
Тебе від мене смерть взяла,
Та й смерть не розітне вузла,
Який зв’язав нас воєдино.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

В гай, де калинові грона…

В гай, де калинові грона
Манить стежина в’юнка.
Там, заховавшись під крони,
Юнка чека юнака.
Десь прокричала зозуля
В присмерку тужне «ку-ку».
Долю яку пророкує
Юним на їхнім віку?

Вечір, настояний трунком,
Вразливу душу пройма.
Жагне вона поцілунку,
А юнака все нема.
Нижче схиляється небо,
Вечір повіки склепа:
Як я спішила до тебе,
Ти ж, мов крізь землю, пропав.
В гай, де калинові грона
Манить стежина в’юнка.
Там, заховавшись під крони,
Юнка чека юнака.
Десь прокричала зозуля
В присмерку тужне «ку-ку».
Долю яку пророкує
Юним на їхнім віку?

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Скошеними травами, стиглими отавами…

Скошеними травами, стиглими отавами
В’ється стежка луками до твоїх воріт.
Рівними покосами, перевита росами,
Чітко, де проходимо, залишає слід.
П’янким трунком споєна, травами настояна,

Луговими квітами – мальовничий цвіт.
Туман низько стелеться і пливе по стежечці.
Як з тобою стрінуся – просторіша світ.
Кожною неділею йду я із надією:
Варто б нам побратися не на день – на вік.
Стежка хай туманиться, вірю я – так станеться,
Бо топчу цю стежечку вже четвертий рік.
Скошеними травами, стиглими отавами
Чітко, де проходимо, залишаєм слід.
Інститут закінчено, ми уже обвінчані.
В’ється стежка луками до моїх воріт.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Пам’ятаю, як стрілися…

Пам’ятаю, як стрілися,
Гучніш серце забилося.
До ніг небо схилилося
Голубе-голубе.
З теплотою і світлістю,
З материнською ніжністю,
З лебединою вірністю
Покохав я тебе.

Прожили, як умілося,
Ніби щойно зустрілися,
Деколи і сварилися,
Бог нам буде суддя.
Чи в годиноньку грізную,
Радісну а чи слізную,
Лебединою піснею
Пролетіло життя.
Наче в казці приснилося,
Розпливлося, розмилося,
І за обрій скотилося
Це життя голубе.
А я все ніби в юності
З материнською ніжністю,
З лебединою вірністю –
Так кохаю тебе.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Тече річка невеличка…

Тече річка невеличка –
Тиха течія.
Запитав якось незвично:
— Мила, ти чия?
Дала відповідь дівчина:
— Поки нічия.
Хто освідчитись повинен,
Любий, – ти чи я?
Хлопець знітивсь на хвилинку:

— Правда тут твоя, –
І на мить в думки поринув:
— Ну, звичайно, я.
Будь моєю, не відказуй,
Серце не томи.
Не задумуйсь, кажи зразу:
Я і ти – то «ми»? –
І пішли, за руки взявшись,
Все довкіл цвіло.
А куди? Ніхто не скаже –
Нас там не було.
… Тече річка невеличка –
Тиха течія.
Зашептала, мов горличка:
— Я навік твоя!

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua