Левко Бідний – ОЙ , МАМО , МАМО…

ОЙ , МАМО , МАМО…

Ой, мамо , мамо , мені погано,
Болить у мене серце і душа.
Я за кохалась у того Івана,
Хлопця із сусіднього села.

Я закохалася у нього,
Весь час я бігаю за ним.
А він на мене не звертає уваги,
Каже: «Гуляй із хлопцем ти другим».

І вже не дивиться на мене,
З моєї подружки очей він не спуска.
Я зрозуміла , що милим буде не для мене,
Невдячна доля і любов моя гірка.

Я пригорнулася до мами,
І розказала їй усе.
Радій та знай уже: не за горами,
Те щастя прийде, доню, до тебе.

Ой мамо , мамо , мені вже не погано,
І не болить у мене серце і душа.
Я розлюбила того Івана,
Хлопця із сусіднього села.

І так вже вийшло , як казала мама,
Моє кохання прийшло до мене на весні.
Сусідський хлопець закохався в мене, мамо,
Він дарує мені , свою любов , свої пісні.

Ой, мамо , мамо , я така щаслива, мамо,
Співає і радіє в мене серце і душа.
Я закохалася в нього, мамо,
І хочу заміж за нього , уже сама.
19листопада2008р.

Левко Бідний – ВІДЦВІВ ТОЙ САД.

ВІДЦВІВ ТОЙ САД.

(Присвячую нашій дорогій матусі)

Сади цвітуть навколо хати,
Прийшла весна , усе цвіте.
І коло печі наша мати
Млинці на салі нам пече.

Усім розділить по кусочку,
Сама не з’їсть , нам віддає.
І у вишневому садочку,
На стіл обід вже подає.

Стомилась , сіла на порозі,
Схилила голову свою.
Важке життя і ти в дорозі,
А ми чекаєм, матінку мою.

Дитинство вмить так пролетіло,
Лишилась МАТИ в нас сама.
Відцвів той сад і снігом сипонуло,
Прийшла до нас страшна зима.

І в ті роки ти біля хати
Вдивлялась в хвірточку сама.
Прийде твій син і рада МАТИ,
Але тепер тебе нема.

Відцвів той сад , що коло хати,
Багато років вже пройшло.
І не стрічає вже нас МАТИ,
Могилку снігом замело…
16 липня 2008р.

Левко Бідний – НАША МАТИ

НАША МАТИ

(Присвячую дорогій мамі Наталії Каленіковні)

Сім’я велика в нас була,
І МАТИ всіх , нас всіх любила.
П’ятьох синочків здорових вона
І трьох дочок народила.

Всього аж восьмеро дітей було
Але не всім Бог дав пожити.
Після двох старшеньких синів,
Ти дочку вже стала хоронити.

Далеко, де ж той Казахстан,
Його не видно з України.
Лишилась дівчинка твоя Істан,
В сирій , сирій , сирій могилі.

Ви повернулися в село,
До рідної неньки України.
Приїхали , а там , як на зло,
Лишились одні лиш руїни.

І чоловік пішов твій на війну,
Війна , війна вже почалася.
Лишив з дітьми тебе саму,
А за тиждень й дочка ще найшлася.
Отак з дітьми і немовлям,
Багато горя ти зазнала.
Я розповім тепер все вам,
Мені все ж МАТИ розказала.

Як пережила оту війну,
Страшну війну , й сама не знала.
Стояла довго у вікна,
Свого Івана виглядала.

Він повернувся , він не міг,
Чотири роки ж , був в полоні.
Обняв тебе й дітей своїх,
І цілував твої долоні.
Ви плакали й раділи до утра,
Він дякував , що діток зберегла.
В любові тій ви прожили роки,
Дітей так решту нажили.

Я перед останнім був,
Коли родивсь в тяжку хвилину.
І ласку материнську не забув,
Хоч маю давно свою родину.

О МАТИ , МАТИ , як я міг,
Тебе не слухати роками.
Коли покинув твій поріг,
Я сумував , так сумував за Вами.

Я повернувся у сім’ю,
Де ти учила , як нам жити.
Тепер я Бога все молю,
І не перестаю тебе любити.

За любов і ласку материнську,
За мову й пісню Українську,
За все те , що ти нам дала,
Ви стали для мене – СВЯТА!
12-13 липня 2008р.

Левко Бідний – БОЛИТЬ ДУША У МЕНЕ

БОЛИТЬ ДУША У МЕНЕ

Ой , діти , діти , наші діти,
Ми будемо всі за вас радіти.
Що у вас все добре , все гаразд,
Так це чудово, в добрий час.

Але настали тяжкі дні,
Чому тепер ми всі сумні.
А сум бере , бере , хоч плач,
Зігнувсь від болю я в калач.

А біль у серці , тім моїм,
Не перестає боліти.
О, сину , сину наш , чому запив!?
І як тепер ти будеш жити?

Е ні , в біді лишить не в силах ми,
Ми ще поборемось за тебе.
На вірну путь поставимо тебе ми,
І будеш жити ти так , як треба.
Любить сім’ю і поважать батьків,
І бути самим собою.
Займися спортом , на роботі будь стрімким,
І сім’я залишиться з тобою.

А про горілку кляту ти забудь,
Забудь її на віки.
Забудь про пиво , про вино,
Забудь про все , що не потрібно.

Не забувай лиш про сім’ю,
Про жінку і дитину.
Не забувай і про батьків своїх,
Та бережи свою родину.

А родина в тебе одна,
Без горілки , пива і вина.
Люби її , всім серцем ти кохай,
Та про сім’ю , синок , ти більш не забувай!!!
23-24 червня 2008р.

Мелодія душі

Якби не чув мелодії такої,
То все б спокійно й лагідно текло.
А то почув цю пісню, і до болю,
Неначе жаром душу обпекло.

Вона пливе повільно над рікою,
Закутана в лунку вечірню млу,
І над простором тиші і спокою
Вирує, в’ється і бентежить слух.

Слова прості і лагідні про МАМУ,
Крилом торкають душу без кінця.
І випливає, ніби із туману,
Мелодія, що полонить серця.

Вона цілком забрала мою душу
Й ДО серця прикипіла назавжди.
Тож, де б не був, мелодію я мушу
Безтямно шанувати й берегти.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Матері

Кожен ранок в Тетерів спадають
Голубі тумани навесні.
І вітри летючі овівають
Твої коси в срібній сивині.

Чом стоїш при схиленій ялині
Край дороги, що побігла вдаль,
Чом в очах твоїх у материних
Світла радість і важка печаль?

Знаю, знаю, мати моя рідна,
Сина ждеш єдиного свого,
Що ішов за нашу Батьківщину
По шляхах гарячих крізь вогонь.

Пролітають птиці, дзвін весняний
Розливають в росяних вітрах.
Та не верне сокіл твій коханий,
Що поліг на дальніх рубежах.

У лани колгоспнії співучі
Вирушають вранці трактори.
Пропливають літаки могучі
Над тобою в сяєвом зорі.

Невмирущу пісню твого сина
Їм завжди нести в щасливу даль…
І тому в очах у материних
Світла радість і важка печаль.

Автор: Оксентій Мусієнко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Приснилося, що я вернусь додому…

Приснилося, що я вернувсь додому…
Іду, дивлюсь: мій край, моя земля,
Сміються в сонці золотому
Річки, і села, і поля.

Ось-ось прийду до хатоньки моєї,
Де мати жде мене й не жде,
Я скрикну “Матінко!” до неї,
Вона на груди упаде.

І будуть литись теплих сліз потоки,
І в них бринітимуть слова:
“Я ждала, ждала цілі роки
І в’яла, сохла, як трава…”

Іду зеленою межею
Кругом хвилюються жита,
І в’ється щастя над душею –
І на плечі нема хреста…

Прокинувсь в морі раювання
І все збагнув – і похолов…
Іду дорогою вигнання,
І по сліду моєму – кров.

Автор: Олександр Олесь; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua