Поезія України

Сучасна українська поезія


Всі записи з ТЕГом: Вірші про печаль

Возвращение

Мазанки из глины
Иль из камня здания –
Все вы сердцу милы,
Вехи мироздания.

Но – в деревеньку тихую,
Где трава до пояса,
Укатил бы с милою,
Я из мегаполиса,

Там бы хрен мы сеяли,

Лук, чеснок, петрушку,
Там бы старость встретили,
И с косой старушку.

Автор: Илья Чернов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

В примовклий сад відчинено вікно…

В примовклий сад відчинено вікно.
В сумного серпня шелести останні.
Замріявсь дуб у білім кімоно,
Полатаному клаптями туману.
Обабіч нього стихлі ясени
В досвітній сон занурені по горло.

В незайманість цієї білизни
Найпершу позолоту ронять гордо.
Лише повільно із долин печаль
Повзе угору із туманом срібним,
Бо вже з небес сумні дощі мрячать,
Розсипавшись над світлом дрібно-дрібно.
Неначе у знайомому кіно,
Я жду на щось далеке, призабуте.
… В примовклий сад відчинено вікно.
І вітру шум. І шелестіння рути.

Автор: Микола Станович; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Матері

Кожен ранок в Тетерів спадають
Голубі тумани навесні.
І вітри летючі овівають
Твої коси в срібній сивині.

Чом стоїш при схиленій ялині
Край дороги, що побігла вдаль,

Чом в очах твоїх у материних
Світла радість і важка печаль?

Знаю, знаю, мати моя рідна,
Сина ждеш єдиного свого,
Що ішов за нашу Батьківщину
По шляхах гарячих крізь вогонь.

Пролітають птиці, дзвін весняний
Розливають в росяних вітрах.
Та не верне сокіл твій коханий,
Що поліг на дальніх рубежах.

У лани колгоспнії співучі
Вирушають вранці трактори.
Пропливають літаки могучі
Над тобою в сяєвом зорі.

Невмирущу пісню твого сина
Їм завжди нести в щасливу даль…
І тому в очах у материних
Світла радість і важка печаль.

Автор: Оксентій Мусієнко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Пора перепелина

Перепелиною порою
Усе, що плине за водою,
Перемережу, пережурю, пересную.
Усе, що думалось, бажалось,
І що було, і що зосталось, не признаюсь
В чому собі, навіть собі.

І дивно: смуток душу крає,
А спів у ній не затихає,
Лиш вітер долі крила пісні притомив,
Лиш вічний щем немов на спомин
Дверима батьківського дому
Тривожне серце ненароком прищемив.

Автор: Степан Алич; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Воно болить поетові, болить…

Воно болить поетові, болить.
І де болінь отих велика міра,
коли душа, як материк, лежить
з Кейптауна і так аж до Каіра.
Воно болить поетові, болить,
коли штики в душі, мов змії жала,

коли душа в напалмові горить,
й вона тоді – немовби Гватемала.
Воно болить поетові, болить.
Душа горить, та не згора, мов тріска.
Вона щоранку, мов сльоза, висить
на зірці фронтового обеліска.

Автор: Анатолій Таран; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Церері – буйне збіжжя нив…

Церері – буйне збіжжя нив,
Сатирам – тінь густих гаїв,
Зелений ряст – квітучій Хлорі,
Гінкого лавра Феб владар,
Плоди олив – Мінерві дар,
Кібелі – сосни темнокорі.

Зефірам – бистрокрилий літ,
Помоні – саду зрілий плід,
Наядам – рік прозорі хвилі,
І Флорі – весняні квітки.
Лиш Цітереї – сліз річки,
Солодкий біль, тривоги милі.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Песня

Где ты, юность, где ты, радость?
Где моя любовь?
Воротитесь, дни былые,
Воротитесь вновь!

На руке моей от друга
Перстенек блестит, –
Днем и ночью злое горе
Грудь мою томит.

На войну в поход сбираясь,
Милый друг сказал:
«Ну, прощай, мой друг бесценный,
Горький час настал.

Вон, смотри, полки собрались,
Мне ведут коня…
Ты ж не плачь и не томися,
Проводив меня.

Слезы горю не помогут,
Покорись судьбе:
Если счастье не изменит,
Я вернусь к тебе.

И тогда мы, друг мой милый,
Позабыв о всем,
Будем жить да веселиться
В хуторке родном.

Если ж пуля роковая
Мне прострелит грудь,
Ты не жди меня, друг милый,
Но скорей забудь…

Но прости! Полки собрались,
Нам далекий путь…
Не тревожь, мой друг, тоскою
Молодую грудь!» –

Так сказал мне, расставаясь,
Мой бесценный друг
И стрелой к полкам помчался
На зеленый луг.

Год прошел, война затихла,
А все нет его…
Ждала я – и не дождалась
Друга моего.

Там, на поле, на просторе,
На чужом краю,
В грудь простреленный врагами,
Он погиб в бою.

И гляжу я со слезами
На далекий путь,
И томит немое горе
Молодую грудь.

1846

Автор: Леонід Глібов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

М. Д. В.

Желали вы моих стихов, –
Беру перо – и начинаю.
Но что сказать – увы! Не знаю:
Душа молчит, в устах нет слов.
Но так и быть: скажу, что знаю…
Хочу признаться вам тотчас,

Что грустно мне, что я страдаю,
Что жалко мне покинуть вас;
Покинуть Невский наш проспект
И все глухие переулки,
Где часто мы, забыв про свет,
Свершали скромные прогулки;
И площадь с круглым озерцом
И монастырь – приют блаженных,
И кладбище с глубоким рвом,
И взгляды вдовушек смиренных,
И Дашу с скрытною душой,
И Катю с чудными очами,
И Надю с скромною мечтой…
И с тем расстанусь со слезами,
Кто время с нами проводил…
Ведь сердцу нашему он мил –
Не правда ли… Вы скрыть хотите –
Теперь уж поздно – недосуг,
Не скроете, не утаите:
Ведь сердце разуму не друг.
Да, грустно мне; я со слезами
Помчуся вдаль, покинув вас.
Быть может, я в последний раз
Гляжу на вас, гуляю с вами…
Как знать! Быть может, кто- нибудь
Проникнет в душу молодую,
Взволнует чудной силой грудь,
И вы спокойно жизнь былую
Забудете – и все прощай!
Вы углубитесь в жизнь иную,
Потом на сторону чужую
Сменяете родимый край…
А я остануся, как прежде,
Душою силен, сердцем слаб,
Доверчивый пустой надежде,
Слепой любви – покорный раб.
………………………………………………
Итак, простите! Вызывает
Меня судьба в седую даль…
«Никто меня не понимает,
И никому меня не жаль…»

24 июля 1848
Нежин

Автор: Леонід Глібов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Где он, тот…

Где он, тот…
За кем порою сердце ноет
В немой томительной тиши?
Зачем, любовью не согрета,
Душа тревожится тоской
И сердце вянет без привета,
Как пленник в стороне чужой?

Кто скажет ей, о друг мой милый,
Люблю тебя – то уж
Казаться будет свет могилой,
О нет…
Так иногда в глуши чужой
Залетный соловей скучает,
Без милой ночи коротает
Под сенью липовых ветвей.
И млеет грудь его больней,
Когда он с грусти безответной
Зальется песнею заветной
В привет подруге молодой.
Но в роще темной и немой
Никто ему не отвечает,
Никто не слышит и не знает.

1847

Автор: Леонід Глібов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Узник

Всю ночь сквозь узкое окно
Гляжу я в дальний путь;
А безответная печаль,
Как камень, давит грудь.

Есть сторона, уже давно
Покинул я ее…
Там круг родных, там круг друзей,

Там все, там все мое…

И я зову их всей душой…
Но всё ко мне молчит.
Лишь море синее кругом
Волнуется, шумит.

И, тяжело вздохнув, опять
Гляжу я в дальний путь;
А безответная печаль
Как камень, давит грудь.

1846

Автор: Леонід Глібов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua