Хор

Душа блаженно замирає,
Тихіше, люди, ХОР, співає.
Не має значення, то хор столичний,
Чи наш сільський, простий і звичний.
Хор – це об’єднання, громада,
Порив душі, цвітіння саду.
Чудова пісня з серця лине,
Хто любить спів, той хор не кине.
Співайте, люди, хор любіте,
І будьте завжди яко діти.
Душа блаженно завмирає,,
Тихіше, люди, ХОР співає…

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

НОСТАЛЬГИЯ

Я это чувство знал не понаслышке,
И присягнуть готов перед судом,
Что ты его познаешь не по книжке,
Когда решишь покинуть отчий дом.

Ностальгия – это то, что в прошлом,
Или очень, очень далеко,
То воспоминанье о хорошем,
Для грузина – песня «Сулико».

Ну, а для меня, для украинца,
Что рожден среди вершин Карпат,
Лучше в мире, верьте, нет гостинца,
Чем во сне ряды беленых хат.

Я знаю что такое ностальгия:
Она горька, как ягода калины.
В Италии я жил, о мама мия!
Вместо Карпат смотрел на Апеннины.

В Испании нет зрелища красивей:
Коррида – бык и смелый матадор,
А снилась драка за улыбку милой,
Синяк под глазом и родимый двор.

Я наяву шагаю по Бродвею,
А надо мной громада небоскреба…
Во сне – по киевской каштановой аллее
И от волнения пересыхает нёбо.

По Темзе плавал я на пароходе:
Загадочен туманный Альбион,
Там королева и сегодня в моде,
И в моде золоченый фаэтон.

А снилось что Днепром, да на «ракете»,
Где берег в золоченых куполах,
Не видел города красивее на свете,
То ностальгии отражение во снах.

Бывал я на экскурсии в Париже,
Красив и величав стоит Нотр-Дам,
Пусть дома купола церквей пониже,
Но я за них и жизнь свою отдам.

Автор: Илья Чернов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Надворі дощ, холодний вітер віє…

Надворі дощ, холодний вітер виє,
Одпочивай, рушнице, на стіні!
Куди іти, блукати без надії?
Ні, краще тут, у хаті, в тишині.

Тут у коминку огник ледве тліє,
Та зогріває в серці, в глибині,
Веселі, чисті, ясноокі мрії
І воскрешає призабуті дні.

Тут фортеп’яно з теплою душею
Стоїть і жде, що приторк білих рук
В йому пробудить півзаснулий звук.

Тут я зустрівся з музою своєю.
І, взявши в руки ліру й срібний лук,
Пливу, як тінь, по морю снів за нею.

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Лютий

Рілля ще спить, хоча сніги зійшли.
Похмуро й важко небо нависає.
Із сивої холодної імли
Блищать стовпи задертими носами.

Я тут приїжджа – лиш на кілька днів, –
І знов у міста колесо шалене.
Та вже щось озивається в мені
До поля цього і до цього клена.

До цих доріг розгаслих і до хат, –
Вони, мов матері, сумні й величні,
Чекають – не діждуться онучат,
Що десь там забарилися в столиці.

Я тут приїжджа – лиш на кілька днів.
Та щось таке село зі мною коїть:
Слова, мов коні, рвуться із рядків,
Лоскоче душу передзвін підкови.

Геть одійшли плачі і суєта,
Сердечні справи – як то все мізерно!
Стою, затиснувши здивовано вуста,
І наслухаю молоденьку землю.

Автор: Наталка Поклад; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Ненаситна я в цім дні…

Ненаситна я в цім дні –
Стільки можу!
Стільки хочу!..
Стільки мушу…
Швидше, серце, часу мало, далебі.
Так болючо, так тривожно!
Так прекрасно і пророчо.
Лебедять-клекочуть сурми у моїй лункій судьбі.

Автор: Наталка Поклад; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Стільки ненавиджу в світі…

Стільки ненавиджу в світі!
Стільки у світі люблю!
Так, діячі – не свідки;
Тож не потрібно жалю.

Вирветься блискавка синя,
Вдарить розкотистий грім!..
Стверджуся в усмішці сина,
У материнській зорі.

Сни (а чи спогади давні)
Вдовам несуть криниці…
Тінь від палаючих плавнів
Досі тремтить на лиці.

Автор: Наталка Поклад; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Полечу крізь сині небосхили…

Полечу крізь сині небосхили,
Освічу проміннями свій край,
Розкажу про те, чого навчили,
Піснею впаду на небокрай.

Я таким, як є, не був ніколи
В музиці і в барвах огневих.
Юність моя виллється на доли
Радістю південною на всіх.

Кованою крицею над світом,
Струнами сталевими дзвеню,
Будь же мені вічним заповітом,
Слово, перелите у броню!

Автор: Оксентій Мусієнко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Ти знаєш, що ти – людина…

Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Автор: Василь Симоненко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Воно болить поетові, болить…

Воно болить поетові, болить.
І де болінь отих велика міра,
коли душа, як материк, лежить
з Кейптауна і так аж до Каіра.
Воно болить поетові, болить,
коли штики в душі, мов змії жала,
коли душа в напалмові горить,
й вона тоді – немовби Гватемала.
Воно болить поетові, болить.
Душа горить, та не згора, мов тріска.
Вона щоранку, мов сльоза, висить
на зірці фронтового обеліска.

Автор: Анатолій Таран; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua