Поезія України

Сучасна українська поезія


Всі записи з ТЕГом: Вірші про почуття

Як тільки творчий дух камена запалила…

Як тільки творчий дух камена запалила.
З’явилась у мені та благородна сила,
Що змусила в крові збудить веселий шал,
А в серці зародить любові дивний пал.
Обрав у двадцять літ прекрасну я подругу –

Хотів повідать їй свою сердечну тугу,
Та в мові Франції таких не відав слів,
Щоб віразить могли вогонь моїх чуттів.
Тоді, щоб піднести, звеличить рідну мову,
Я зважився на труд – краси додати слову.
Творив слова нові, а давні поновляв;
Народ вподобав їх, до неба прославляв.
За древніми йдучи, старався кожну хвилю
Дать реченням снагу і світлі барви стилю.
Так дав я віршу лад, і з волі добрих муз,
Як римлянин і грек, великим став француз.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Річці Луар

Скажи, Луаре злий, невже-бо у відплату
За вчинене добро, за оди і пісні
Ти, варваре, поклав, як попливу в човні,
Втопить мене, у твань занурити прокляту?
А от би проспівав чи оду, чи кантату

Я будь-якій ріці на дальній чужині –
Хіба Дунай, чи Рейн, чи Ніл, чи Ганг мені
Могли б за те воздать таку жорстоку плату?
А я ж люблю тебе, пишаюся тобою,
Твоєю дивною милуюся красою.
От і повір тоді, що ти не злий, Луар.
Нещасний славолюб, ти це зробив недаром!
Втопить хотів мене, щоб зватись не Луаром,
А тою річкою, де утонув Ронсар.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Облиште ви красу і юні дні невині…

Облиште ви красу і юні дні невині,
Облиште дар небес, належний вам одній,
І чар своїх очей, і розум промітний,
І голос, і ходу, що гідні лиш богині;
О ні, я набридать не буду вам віднині,

Інакше-бо й краса, і зір очей ясний
Зведуть мене з ума, я стану сам не свій.
Смілішає душа в розпачливій годині.
Тому, якщо торкнусь я вашої руки,
Не треба бліднути й ламати брови в гніві.
Я божеволію, у скронях біль різкий.
Чуттів не покорить у ніжному пориві;
За кривду не беріть цей порух мій палкий,
Але простіть за те, в чім винні і самі ви.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Зупинись, не втікай, поговоримо мить…

Зупинись, не втікай, поговоримо мить,
Я на це сподіваюся дуже.
Від журби я хворію – так серце болить,
Бо до тебе воно не байдуже.

Прислухатися вмій і мене зрозумій.

Душу й серце хай сумнів не точить.
Від гарячих долонь не холонь, не холонь –
Розквітай, як троянди бутончик.

Я тебе всім єством до краплини зіп’ю,
Обійму, пригорну, розцілую.
Не пущу, не віддам, бо навік загублю
І себе вже нічим не врятую.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Над принишклим селищем…

Над принишклим селищем
Ніч ультрамаринова,
Віє прохолодою із гаїв.
Відчяхнув хтось з кетягом
Гілочку калинову,
А гірчить у серденьку
У моїм…

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Сонечком зігріте, дощиком умите…

Сонечком зігріте, дощиком умите,
Вітерцем сповите житнєє зерно.
Колоскове літо. Жито – значить жити
Нам на цьому світі долею дано.

Вийдем вранці в поле, глянем на покоси,

А вони нам шепчуть мрійну таїну…
Та у них же колос, як у тебе коси, –
Дай тебе я, мила, міцно обійму!

А над ними жайвір ген висить в блакиті,
А в покосах коник казку-пісню тче.
Як би нам хотілось, щоб цієї миті
Не було довкола нічиїх очей.

Поле, наше поле, будень наш і свято!
Кличеш нас щоранку разом за село.
Все, чим ми щасливі, все, чим ми багаті, –
Все з твоїх гарячих золотих долонь.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Ти мені сказала…

Розбрелись юрбою верби над рікою,
Задивились сумно в дзеркало води.
Я стою з тобою, та нема покою:
Ти мені сказала: «Більше не ходи».

Мовлених три слова все в душі зім’яли,

Може, нас на щастя доля розвела.
Почуття до тебе назавжди зів’яли,
І чортополохом стежка заросла.

Чому ж ти на мене знову поглядаєш,
Називаєш ніжно, як колись, ім’я?
Я людина слова, ти це добре знаєш,
В мене є дружина, в мене є сім’я.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua