Поезія України

Сучасна українська поезія


Всі записи з ТЕГом: Вірші про рідний край

Лютий

Рілля ще спить, хоча сніги зійшли.
Похмуро й важко небо нависає.
Із сивої холодної імли
Блищать стовпи задертими носами.

Я тут приїжджа – лиш на кілька днів, –
І знов у міста колесо шалене.

Та вже щось озивається в мені
До поля цього і до цього клена.

До цих доріг розгаслих і до хат, –
Вони, мов матері, сумні й величні,
Чекають – не діждуться онучат,
Що десь там забарилися в столиці.

Я тут приїжджа – лиш на кілька днів.
Та щось таке село зі мною коїть:
Слова, мов коні, рвуться із рядків,
Лоскоче душу передзвін підкови.

Геть одійшли плачі і суєта,
Сердечні справи – як то все мізерно!
Стою, затиснувши здивовано вуста,
І наслухаю молоденьку землю.

Автор: Наталка Поклад; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Тиха місячна ніч над над принишклим селом…

Тиха місячна ніч над принишклим селом
Оповила біленькі оселі.
Лиш пустун-вітерець над люстерком-ставком
В срібних хвилях гойда каруселі.

Продерчав десь деркач у заплавах ріки,

На хвилину сполохавши тишу,
Очерет з осокою про щось гомінкий
Тихо шепче і чубом колише.

Запізнілий туман, мов отара овець,
Суне попаски вбрід понад лугом.
Замаячив ледь-ледь вдалині острівець
Й непомітно сховався за пругом.

Тишу ночі німу в світанковій зорі
Горлані-когути розірвали.
Зарум’янився день, біг на кожен поріг,
Ясні зорі на небі згорали.

Зажеврів горизонт акварелями фарб,
Ожило, закрохмалилось небо,
І заграв промінець в хмарках сотнями барв,
І несміло поповз понад степом.

Народивсь новий день, прокидалось село,
Сни міцні, сни химерні зникали.
Закипіло життя – ожило, попливло,
Срібні роси по шибці сповзали.

Придивися, прислухайся, дух затамуй –
Це не можна в словах передати.
Неповторну красу бережи, не руйнуй!
І не дай їй з планети зникати!

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Хворію я тобою до знемоги…

Хворію я тобою до знемоги,
Всім тим, що маєш,що у тебе є.
Сучасним станом і життям убогим –
Хворію, млію, селище моє.

Садок вишневий і верба крислата,
Ставок і луг, і батьківський поріг.

Пишаюсь вами, бережу вас свято,
І низько вам вклоняюся до ніг.

Хворію я тобою до нестями,
До дна спиваю рідні береги.
Доводитесь мені ви не гостями,
Бо ви мені довіку дорогі.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Осінь догора багряним вогником…

Осінь догора багряним вогником,
Над ставком дрімає верболіз.
Зачепивсь півмісяць над Коломаком,
Хвацько догори задравши ніс.

В сон міцний втопилось моє селище,
Тиша, спокій, вітер ні шелесть.

Лиш густий туман низами стелеться
Сивими отарами овець.

Десь зненацька півень наполохано
Проспівав дзвінке «кукуріку»,
І йому негадано, непрохано
Відгукнулись в іншому кутку.

Ніч повільно зводилась над хатами,
Підіймала заспаних людей.
Загадковий, новий, нерозгаданий
Трудовий народжувався день.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Хвилюється в полі пшениця і жито…

Хвилюється в полі пшениця і жито,
І радість серця переповнює вкрай,
Бо вміє із працею й піснею жити
Наш рідний, наш милий Коломацький край.
На березі річки Коломацька рада

Чудово рішила задуманий план:
Був вибраний гетьман, шанований всюди,
Стратег і політик Мазепа Іван.
Й понині ще ходить легенда в народі
Що ніби довкола тут рясно ріс мак:
Чи правда, чи ні – перевірити годі –
Поселення ж звем до цих пір Коломак.
Тож як не радіть, не пишатись цим краєм,
Тож як не любить цих людей через край,
Хто в полі рясні урожаї плекає, –
Це гордість твоя, наш Коломацький край.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

На чарівній землі в мальовничому краї…

На чарівній землі в мальовничому краї
Мережково сплелись слобожанські стежки.
Все знайоме й близьке від стеблинки й до гаю –
Вздовж і вшир я сходив босоніж навпрошки.

Де б не був я, теплом зігріва рідна хата
І, мов пісня, дзвенить голос неньки в душі.
Слобожанські стежки, як же вас забувати?!
У дитинство сягать – не буває межі.

Слобожанські стежки сріблом-росами вмиті,
Трунок-воду п’єте із джерельних криниць.
Слобожанські стежки чебрецями повиті,
Тут усе дороге до найменших дрібниць.

Тут коріння моє з прадідівського роду,
Ним черпаю в житті і натхнення й снагу.
Щоб у нашім роду не було переводу,
Я онуками сню і тамую жагу.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Краю мій, моя Коломаччино…

Краю мій, моя Коломаччино,
Простір нив, гаїв, лугів, лісів –
Невід’ємна частка України,
України матінки – Русі.

По тобі топталися чужинці –
Смерть, неволя, згарища пожеж.

Згуртувались Руси – Українці:
«Враже, що посіяв, те й пожнеш!»

Надарма тут голубіше небо,
Й чисті роси скраплюють траву.
В цім краю козак Іван Мазепа
Гетьманську отримав булаву.

Колосись хлібами, наша ниво,
Життєдайним наливайсь зерном.
Будь завжди багата і щаслива –
Славсь людською ласкою й добром.

Краю мій, моя Коломаччино,
Простір нив, гаїв, лугів, лісів –
Невгасима квітка України,
України матінки – Русі.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Над застиглим ставом верби похилились…

Над застиглим ставом верби похилились
І замрійно зирять у люстерко-скло.
На пологім схилі міцно причепилось
Вкутане садками чепурне село.

Вниз межовиками до води, до ставу,

Між кущів калини поп’ялись стежки
Й загубились в травах, де пасеться стадо,
Де із глини ліпить дітвора горшки.

Гайворон рвуть діти, це пахуче зілля
На добро, на радість здавна всім було.
Завтра свято літа – зелену неділю
Буде зустрічати і моє село.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

До рідної хати дорога далека…

До рідної хати дорога далека,
Та часто так сниться знайомий поріг,
До тата, до мами лечу, мов лелека,
При зустрічі, миттю, впаду їм до ніг.
Спасибі вам, милі, що честь не згубили

І нас заставляли її берегти,
Щоб завжди і всюди сердечно любили
Знайомі і рідні жили, як брати.
Спасибі, хороші, що віру й духовність
Крізь роки жорстокі в собі пронесли.
Що щира повага, людяність і совість
Завжди невід’ємно із вами жили.
Спасибі вам, любі, що ви нас навчили
Повік пам’ятати подвір’я своє,
Щоб землю, де виріс, любити уміли,
Тож дякуєм Богу, що ви у нас є.
До рідної хати дорога далека,
Та часто так сниться знайомий поріг,
До тата, до мами лечу, мов лелека,
При зустрічі, миттю, впаду їм до ніг.

13.11.1998

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Давно вже не був я у батьківськім краї…

Давно вже не був я у батьківськім краї,
Де пахне дитинством усе навкруги,
Де кожна стежина в лице мене знає,
Де кожен куточок мені дорогий.

Злетіли літа, мов пушинки з кульбаби,

Як вітром обірваний з яблуні цвіт.
Лиш в снах недитячих все мариться зваба –
За милим дитинством чкурнути услід.

Спливають у пам’яті роки минулі,
Події далекі, а ніби живі.
Що вчора було – те сьогодні забулось,
А пам’ять дитинства у серці навік.

Давно вже не був я у батьківськім краї,
І ось повернувся на рідний поріг.
В дитинство ж своє лиш думками сягаю,
Бо інших не знаю до нього доріг.

24.03.1990

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua