Не дай мені впасти, о земле, так рано…

Не дай мені впасти, о земле, так рано
На поле пшеничне в росу крапель-сліз,
А дай по стежині безмежного лану
Спокійно, не гнувшись, пройти на весь зріст.

Дай іскру душі, яка живить наснагу
І поїть натхненням щомиті мене.
Тобою, о світе, тамую я спрагу,
Черпаю все краще, природне, земне.

Якщо ж доведеться зненацька упасти
На тебе, повиту п’янким чебрецем,
Зроби так, благаю, щоб я розпластався
Не зором у небо – до тебе лицем.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Сум

Тихо село вимирає,

Ні, не кричить, не кляне.

Тихо, як вечір згасає,

І непомітно помре.

Плаче бабуся старенька:

Газу і хліба нема.

Де ж діточки твої, ненько,

Чом ти на старість сама?

Діти були і держава…

Все кудись ділось, пішло.

Діток на фронт виряджала,

Жодне назад не прийшло.

Щодня у полі трудилась,

Щодня, в трудах до зорі,

Молодість тихо котилась

В старість, і ось ми – старі.

Тихо ідуть, вимирають,

Ні, не кричать, не клянуть,

Спокою лише бажають,

Смерті, як манної ждуть.

Тихо село вимирає,

Тиша в вечірній порі,

Навіть Сірко-пес не знає:

Гавкать йому, а чи ні.

Смуток наповнює душу,

Тяжко і страшно мені,

Нащо терпіти я мушу

Це запустіння в селі.

За що мені така доля,

Нащо живу в такі дні?

Попрані щастя і воля,

Порожньо, сумно в селі.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

За причілком пада тінь від ясена…

За причілком пада тінь від ясена
На хатину, де з дитинства жив.
До якої пам’яттю прив’язаний,
До якої сто доріг біжить.

Над вікном гніздечко звила ластівка,
Пахнуть медом росяні гілки,
А між них містечко ціле – пасіка,
Бджоли обціловують квітки.

Вниз до річки покотилась стежечка,
Крадькома сховалась в осоці,
А над нею вже тумани стеляться,
Все навкруг немов у молоці.

Земле рідна, пісне заповітная,
Джерело незвіданих глибин,
Лиш тебе одну довіку віддано
Берегти я буду і любить.

1.04.1989

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Пам’ятаю дні дитячих літ…

Пам’ятаю дні дитячих літ:
Ще маленьким вчила мене мати
Крихту хліба, кожну п’ядь землі
Свято берегти і шанувати.

Глибоко корінням в землю вріс,
І по ній упевнено, не потай,
Не згинаюсь – йду на повен зріст,
Годувальниці-землі господар.

Хліб пухкий в світлиці на столі,
А де хліб, там і у будні свято,
Силу беремо ми від землі,
Землю бержем, неначе матір.

12.12.1987

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua