Не дай мені впасти, о земле, так рано
На поле пшеничне в росу крапель-сліз,
А дай по стежині безмежного лану
Спокійно, не гнувшись, пройти на весь зріст.
Дай іскру душі, яка живить наснагу
І поїть натхненням щомиті мене.
Тобою, о світе, тамую я спрагу,
Черпаю все краще, природне, земне.
Якщо ж доведеться зненацька упасти
На тебе, повиту п’янким чебрецем,
Зроби так, благаю, щоб я розпластався
Не зором у небо – до тебе лицем.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua