Поезія України

Сучасна українська поезія


Всі записи з ТЕГом: Вірші про розлуку

Отрута

Богиня, смертного зустрівши юнака,
Жагу запліднення не в силі потаїти,
На його кинула полуменисті квіти
І щезла в запусті, принадна і легка.

Не вабся, хлопчику! Той мудрий, хто втіка,

Хто знає, що несе трутизна Афродіти,
Хто любить чесний дім, акантом оповитий,
Де смертна смертного і друга друг чека.

Коли, зчарований, ти принесеш богині,
На терпкі пестощі уловлений зміїні,
Дихання юності і життєдайний цвіт, —

Вона, життя нове — повік жива — зачавши,
Не попрощавшися, тебе лишить назавше,
Але й людський уже тебе не прийме світ!

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Тінь

Куди Вона – туди і він.
Здавалось, не розлити їх водою.
— Кохана! Віриш? За тобою
В житті ходитиму, як тінь! –
Дівчина вірила. Як сонечко хлюпоче,
Як ніжним шепотом наповнюється гай, –

Хто не повірить, що існує рай?
Хто щастям не засліпить очі?
Побралися. Обсипалась весна,
І літо соковите промайнуло,
І осінь в небо хмари натягнула,
І… журиться в самотині Вона.
Бо сонце заховалося за хмари,
І зникла тінь-примара.

Коли готуєшся до довгого походу,
Супутників шукай не в сонячну погоду.

Автор: Лариса Семко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Осіння ніч

Під грізним вітром тополі плачуть
І гублять сльози у шовк-траву.
Як в пісні давній, десь ворон кряче,
І крізь морок тебе зову…

Схилились верби в тривожній тиші.
В прозорих хвилях зоря тремтить…

А ти не дзвониш… А ти не пишеш.
І серце в тузі щемить… щемить…

Автор: Лариса Семко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Обірвана пісня

Розіслался барвінок по крутій дорозі,
По крутій дорозі в невідомий край…
Хтось промовив ніжно в сінях на порозі:
–Дівчино, голубко, не скучай…

Виїжджали хлопці в Армію Червону.

Заспівали пісню бойову…
Ой затьмарив небо дим від ешелону,
Що пішов з Одеси на Москву.

Осінь на роздоллі, у порожнім полі,
Одлетіли в ірій журавлі.
Придорожні верби, ще й стрункі тополі
До землі вклонились, до землі…

Автор: Оксентій Мусієнко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

На Колимі запахло чебрецем…

На Колимі запахло чебрецем
і руто-м’ятою, і кропивою.
Кохана сестро, дякую! З любов’ю
паду в про тебе спогади лицем.
А й спогади: сліпна коротка мить,
і ти в сльозах — обранена об мужа.

Квадратний отвір вахти, і байдужа
сторожа. І дрібненький син кричить:
“Татусю, до побачення!” А ми
вдивляємося в те, що не екрані
яви чи снива. О мої кохані
розлучні лада, як вас світ гнітить
об вас обпертий. Від рамена — крик,
високий зойк — у дві гінкі долоні,
неначе рури, мов многоколонні
голосники атлантових музик.

Автор: Василь Стус; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа