Поезія України

Сучасна українська поезія


Всі записи з ТЕГом: Вірші про село

Люблю село своє тоді…

Люблю село своє тоді,
коли осталось наодинці
при не столоченій билинці
й не скаламученій воді.
Коли збирається рідня,
хай вже мала, та працьовита,
у бронзу літа перелита,

в осінню честь оцього дня.
І тихо мовляться слова,
і шепче зірка вечорова.
І чуть, як засина трава
у колисковій рідній мові.

Автор: Анатолій Таран; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Хворію я тобою до знемоги…

Хворію я тобою до знемоги,
Всім тим, що маєш,що у тебе є.
Сучасним станом і життям убогим –
Хворію, млію, селище моє.

Садок вишневий і верба крислата,
Ставок і луг, і батьківський поріг.

Пишаюсь вами, бережу вас свято,
І низько вам вклоняюся до ніг.

Хворію я тобою до нестями,
До дна спиваю рідні береги.
Доводитесь мені ви не гостями,
Бо ви мені довіку дорогі.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Осінь догора багряним вогником…

Осінь догора багряним вогником,
Над ставком дрімає верболіз.
Зачепивсь півмісяць над Коломаком,
Хвацько догори задравши ніс.

В сон міцний втопилось моє селище,
Тиша, спокій, вітер ні шелесть.

Лиш густий туман низами стелеться
Сивими отарами овець.

Десь зненацька півень наполохано
Проспівав дзвінке «кукуріку»,
І йому негадано, непрохано
Відгукнулись в іншому кутку.

Ніч повільно зводилась над хатами,
Підіймала заспаних людей.
Загадковий, новий, нерозгаданий
Трудовий народжувався день.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

І знову ця знайома стежка в полі…

І знову ця знайома стежка в полі
Петля, в’юнить до рідного села,
Що маячать ген-ген на видноколі,
Тут народивсь, тут молодість пройшла.

І серце в грудях трепетно заб’ється,

І сум, і радість болем забринить.
Душа моя немов з-за граток рветься
І пташкою в гніздо своє летить.

І хочу я душею притулитись,
І зором обійняти все довкіл,
І серцем спраглим із тобою злитись,
І буть корисним, доки стачить сил.

Село моє, для мене ти єдине,
Як мати рідна, як саме життя,
Як хліб землі, як пісня лебедина –
Не стань тебе – впаду у небуття.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Звивається стежиночка до рідного села…

Звивається стежиночка
до рідного села,
Та найдорожча жилочка,
де молодість пройшла,
Та ниточка без вузликів,
що в серці я ношу,
Та найсвятіша музика,
якою дорожу.

Веде вона по споришах
в калинові гаї,
До верб, де ночі не на жарт,
співають солов’ї.
Де луг, де гайворін-трава,
де гомонить струмок,
Де все дитинство ожива
від згадок і думок.

Село моє, мій дивосвіт –
колисочка подій,
Лишило ти глибокий слід
у пам’яті моїй.
Все найдорожче зберегло,
що діялось-булось –
Моє найглибше джерело –
село, моє село.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Обряди, мову, звичаї ти бережеш, село…

Обряди, мову, звичаї
Ти бережеш, село.
На радість друзям
Ввічнюєш,
И ворогам на зло.

Краплинка до краплиночки.
Все в серці з давніх літ –
Історія Грушевського, Тарасів «Заповіт».

У пам’яті живуть твоїй,
Хоча й пройшли роки,
І Крути, й смерть
В Батурині,
Сибір і Соловки.
Кат скаженів і хмурився –
Пощади не моли.
Петлюрівці, бандерівці
Для нього ми були.
Та в рабстві
Не зігнулось ти,
Усе пережило.
Якби не ти, село моє,
Вкраїни б не було.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Пам’яті батька

І донині сниться татова криниця –
Викопав з сусідом на межі.
Серце болем крає, бо у ріднім краї
Не лишилось жодної душі.

Адже, як не дивно, та безперспективним
Виявилось татове село.

І людське коріння, як дрібне насіння,
По світах, мов вітром, рознесло.

Часто, для годиться, їжджу до криниці,
Тату й мамі низько поклонюсь.
Сяду, посумую, нишком поміркую,
Та води криничної нап’юсь.

І надія в серці потайки іскриться:
Час бо відродити вже село,
Доки не зміліла татова криниця,
Доки б’є фонтаном джерело.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Загубилось в долині село

Загубилось в долині село,
Закрохмалене в бархатний іній.
По шибки у сніги забрело
І туманіє в млі надвечірній.

Над покрівлями стелиться дим,
Сіре небо насупило брови.

На відлигу це все – так і жди,
Починають темніти діброви.

Мов орган, тепловозний гудок
Десь далеко за лісом, за ставом
Проспівав якусь мить і замовк –
А луна все не тане й не тане.

Галасує довкіл вороння,
Будить гамором лапи заснулі.
Закрохмалений бархат злиняв –
На весну, на весну повернуло.

1.04.1989

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Сум

Тихо село вимирає,

Ні, не кричить, не кляне.

Тихо, як вечір згасає,

І непомітно помре.

Плаче бабуся старенька:

Газу і хліба нема.

Де ж діточки твої, ненько,

Чом ти на старість сама?

Діти були і держава…

Все кудись ділось, пішло.

Діток на фронт виряджала,

Жодне назад не прийшло.

Щодня у полі трудилась,

Щодня, в трудах до зорі,

Молодість тихо котилась

В старість, і ось ми – старі.

Тихо ідуть, вимирають,

Ні, не кричать, не клянуть,

Спокою лише бажають,

Смерті, як манної ждуть.

Тихо село вимирає,

Тиша в вечірній порі,

Навіть Сірко-пес не знає:

Гавкать йому, а чи ні.

Смуток наповнює душу,

Тяжко і страшно мені,

Нащо терпіти я мушу

Це запустіння в селі.

За що мені така доля,

Нащо живу в такі дні?

Попрані щастя і воля,

Порожньо, сумно в селі.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

За причілком пада тінь від ясена…

За причілком пада тінь від ясена
На хатину, де з дитинства жив.
До якої пам’яттю прив’язаний,
До якої сто доріг біжить.

Над вікном гніздечко звила ластівка,
Пахнуть медом росяні гілки,

А між них містечко ціле – пасіка,
Бджоли обціловують квітки.

Вниз до річки покотилась стежечка,
Крадькома сховалась в осоці,
А над нею вже тумани стеляться,
Все навкруг немов у молоці.

Земле рідна, пісне заповітная,
Джерело незвіданих глибин,
Лиш тебе одну довіку віддано
Берегти я буду і любить.

1.04.1989

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua