Будь всегда готов

Спешите делать добрые дела,
А о плохих и думать не могите:
Придет нежданно, вся белым-бела
И не успеешь крикнуть: “Помоги…
———————————-

Как-то ночью, во сне,
Смерть ко мне подошла,
Говорит: « Я к тебе,
Мол, случайно зашла,

Ну, а что бы творец,
Мне не ставил простой,
Становись под венец,
Обвенчаюсь с тобой».

Я ответил из сна:
«Подожди, не спеши,
На миру ты красна,
А вокруг ни души.

Я ударю в набат,
Соберётся народ,
Знаю, тот будет рад,
Что настал мой черёд,

Этот мимо пройдёт,
Безразличьем дыша,
Но найдётся ли тот,
Чья заплачет душа?»

Слышу голос сквозь сон:
«Поделом подлецу»,
И другой в унисон:
«Смерть ему, мол, к лицу».

Жду, никак не дождусь,
Чтобы кто зарыдал,
И тогда, вот клянусь,
Смерти я отказал:

«Ты прекрасна во сне,
В том сомнения нет,
Но не рано ли мне,
Покидать этот свет,

Не построил я дом
Сына я не взрастил,
И заметь, я при том,
И дерев не садил.

У меня нет друзей,
А врагов пруд пруди,
Ты себя пожалей,
В другой раз приходи.

Не даю я согласья,
Недосуг мне теперь»,
И ничтоже сумляся,
Указал ей на дверь.

Вдруг, дыхания нет,
Приоткрыл один глаз,
И услышал в ответ:
«Поздно, пробил твой час!».

Автор: Илья Чернов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Кто мы есть на этом свете…

Кто мы есть на этом свете
И зачем в него пришли?
То ли мы за все в ответе,
То ли те, кого ушли?

Кто-то хочет быть любимым, –
А сам жаден на любовь;
Кто прикинется ранимым, –
Но другим пускает кровь.

Кто-то уголь выдает,
Кто-то бьет баклушу,
Ну а кто-то продает,
Словно Фауст, душу.

Автор: Илья Чернов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Епоху, де б душею відпочить…

Епоху, де б душею відпочить,
З нас кожен має право вибирати,
Найдемо тут до вибору багато
Народів, царств, богів, людей, століть.

Готичний присмерк, еллінську блакить,
Легенд біблійних мідь, вісон і злато —
Все можемо на полотні віддати
Чи на папір слухняний перелить.

Але любить чи не любити те,
Що вколо нас і в нас самих росте,
Що творить нас, що творимо самі ми, —

Лише сліпець, що замість крові в нім
Тече чорнило струмнем неживим,
Тривожиться питаннями такими.

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Ти знаєш, що ти – людина…

Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе —

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі — людина,

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Автор: Василь Симоненко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Принцові Франціску, що входить у дім поета

Ні злотом, ні сріблом не сяє дім у мене,
З порфіру і мармуру не ставив я колон,
Розкішний горельєф не скрашує фронтон,
У залах не висять портрети й гобелени.
Та зодчий Амфіон явив свій дар натхненний:
Тут ліри дивний дзвін усіх бере в полон,
Тут бог живе один, як в Дельфах – Аполлон,
Царюють над усім чаруючі камени.
Учітесь, принце мій, багатства зневажать:
У людській приязні усі скарби лежать,
А інше все в житті – ошука і омана.
Зичливість, доброта, і правда, і закон
В печерах і гаях споруджують свій трон.
І кожна з тих чеснот в палацах – річ незнана.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Минають дні, минають ночі…

Минають дні, минають ночі,
Спливає молодість щомиті,
Та я старіти ще не хочу,
Я хочу просто бути й жити.
І відчувати щохвилини
Що ти живеш, що ти людина,
Ти неповторний на землі,
І шлях твій світлий не в імлі.
Шануйтесь, друзі мої любі,
Бо завтра може вже й не буде.
Тому благаю поспішати
Кохання ближньому віддати.
Земляни милі, люди поспішайте,
Земне життя це лише мить,
Тому що можно, на землі віддайте,
Хай серце ваше радістю горить.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

П’єр де Ронсар – Лірика

Коли б хоч на короткий час
Нам злото здовжувало віку,
Тоді б, напевне, кожен з нас
Його назбирував без ліку.
Коли б могло всьому служить,
Таку явивши в світі силу,
Щоб можна й смерть ним підкупить,
Щоб нас не брала у могилу.
Та не розверзяться гроби,
Не відкупитись нам від тліні.
Нащо ж тоді збирать скарби,
Їх нагромаджувати в скрині?
Ні, краще книгу шанувать,
А злото кинуть недолуге,
Бо книга швидше може дать,
Поправши смерть, життя нам друге.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Я був завжди і є дитина…

Я був завжди і є дитина:
Люблю життя, як матір сина,
Люблю я сонце, карі очі,
Люблю я день, і темні ночі,
Люблю я зиму, літо, осінь,
Люблю весною неба просинь,
Люблю осінній лист багровий,
Люблю пташиний спів чудовий,
Люблю яскраві пишні квіти,
Як гомонять у школах діти –
Оце і є земне життя,
Ознака й сенс всього буття.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Десь за сивими зимами…

Десь за сивими зимами
І веселими веснами
Залишився дитинства
Острівець дорогий.

І пливу я до нього,
І напружую весла я,
Та не ближчають
Чомусь
Його береги.

Де ж дитинство
Поділося?
У літах
Загубилося.
І, як всі,
Не безсмертний і я,

Та на радість свою,
Щоби серце
Кріпилося,
Щоб життя
Не згубилося –
В неспокійних онуках
Я себе впізнаю.

3.10.1987

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua