Вірші про Україну

Історія одного героя – Таня Полуфанова

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Будь ласка, не гнівіться ви на мене,
Я не себе, я світ цей прикінчив
Не в тому справа, що я навіжений
Чи божевільний, зовсім ні. Я просто жив:
Невисоко літаючи у мріях,
Я брався за роботу будь-яку,
Й не тішився в примарених надіях,
І більшого не прагнув ні в яку.
Амбіції мої залишилися в «виші»,
Коли студентом пізнавав науки,
Там у бібліотечній штучній тиші,
Я вперше вирішив накласти руки.
Та то було пусте, то юність в мить заграла,
Вона бува пульсує у кожного із нас.
Все ж долю більш жорстку життя підготувало,
Її розповідаю у післясмертний час.
Продовження →

Левко Бідний – МОЯ Україна – ВЕЛИКА КРАЇНА!

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

МОЯ Україна – ВЕЛИКА КРАЇНА!

Моя Україно ,ти будеш щаслива,
Ця доля віками тобі випада,
Моя Україно , держава єдина,
Силу і дух Український щоб в собі несла.

Моя Україна , багата країна,
Гнобили тебе , на куски розрива.
І сльози , і кров , була і Руїна,
А ти піднімалась на ноги става.

Багато тих воєн по тобі прокотилось,
Чужинці хотіли тобою володіть.
Моя Україна за волю боролась і билась,
Було дуже багато у тебе ворогів.

І зрада , і кров , ворожнеча здавна,
Горіли і села , горіли й міста.
Всі душу терзали твою, Україно,
А ти все терпіла, немилість ката.

Славний Батурин спалили , в крові утопили,
Гетьманський козацький наш край.
Ви бились, вмирали , на коліна не стали,
Пішли у безсмертний , небесний той рай.

Вже триста років минуло,
А рани криваві на тілі живі.
А серце твоє ще більш защиміло,
Коли ти згадала трагічні ті дні.

Багато минуло , а ми пам’ятаєм,
Народ не забув про кровавий той бій.
Батурин козацький ми знов відбудуєм,
Івана Мазепи , гетьманський наш край.

Моя Україна – Велика країна,
І мудрий , великий Народ!
Моя Україна – Могутня , Єдина,
Слався великий , козацький твій(род!)
1грудня2008р.

Путь к свободе

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Народ наш триста с лишним лет Сидел смиренно на вокзале, Все ждал, вот принесут билет, Поедем мы туда, где нет, Нет рабства, боли и печали.

Нет, иногда мы подходили До кассы требовать билет, Нам неизменно говорили: К свободе поезд отменили, И потому билетов нет.

Но вот нам дан зеленый свет, И мы от радости кричали, Что прошлого не будет, нет, Гореть не будет красный свет, А боги головой качали.

Мы сесть в тот поезд так спешили, (а вдруг на всех не хватит мест), Что на вокзале позабыли, Все что имели и любили, А многие нательный крест.

И вот мы едем, спим, едим, А остановки нет и нет, Мы думали, что победим, Если погасим красный свет – Выходит нет.

Нам бы пора остановиться, Нам рукава бы засучить, Своим трудом всего добиться, Но мы привыкли лишь молиться – У Бога счастия просить.

А поезд мчится все быстрей, А повороты круче, круче, На тормоза б нажать скорей, Но машинисты всех глупей – Его паденье неминуче.

Но кто-то дал сигнал тревоги, И, не скрывая интереса, С небес на нас смотрели боги, Как мы ломая руки, ноги, Все прыгали с того экспресса.

Проснешься ты в поту холодном И тихо спросишь: «Боже, Боже, Ты нас в тридцать втором голодном, Ты нас в Чернобыле ничтожил, И вот теперь скажи, за что же?»

А может сами виноваты, Что редко обнажали зубы, Что выходцы из крайней хаты, Умом лишь задним мы богаты, И всем мы подставляли губы.

Автор: Илья Чернов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Я в 60 почав лиш розуміти…

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Я в 60 почав лиш розуміти,
Що так люблю Україну мою,
Люблю її , як матір люблять діти
І їй себе з любов’ю віддаю.
На чужині, будь вдалині від дому,
Присвячую, Україно, тобі
Своє життя і сенс буття в цілому
Й нічого, не беру собі.
Одна у мене в серці ти єдина,
Навіки, матінко моя, я твій.
Якщо ж в борні жорстокій я загину,
Присвячую тобі останній подих свій.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Звернення до братів українців.

~ Голова спілки поетів ~ Залишити коментар

Ми не вчорашні, брате мій,
За нами 300 років сподівань і мрій.
Ми на землі не новаки,
Позаду в нас віки й віки.
Віки Трипільскої культури,
Козацькі чайки, січі, мури,
Дніпровські кручі і пороги,
Набіги, війни, перемоги.
Степи безкраї і Карпати,
Ми не вчорашні, любий брате.
Скажи ж мені, сердечний брате,
Скажи, чому ми не богаті?
Чому на вільній Україні
Ми незаможні і донині.
Дивлюсь я на людей, неначе
Всі працьовиті, не ледачі,
Чому ж то проміж нас роздрай?
Та не відбувся, бачиш, «комунрай».
Так от, щоб нам у Раі жити,
Нам треба націю створити,
А після того мову відродити,
Щоби вести на ній розмову,
Всі діалоги й перемови
Вести на рідній і чудовій.
На мові Котляревського й Шевченка
Нехай говорить наша ненька.
Відтоді й станем почувати
Себе господарями в хаті.
У хаті, що зоветься Україна,
Де церква, мова і історія єдина.
Скажу, брати, вам на останнє,
Що сила наша,лиш в єднанні.
Єднаймось, браття українці,
Щоб не загинуть поодинці.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа