Будь ласка, не гнівіться ви на мене,
Я не себе, я світ цей прикінчив
Не в тому справа, що я навіжений
Чи божевільний, зовсім ні. Я просто жив:
Невисоко літаючи у мріях,
Я брався за роботу будь-яку,
Й не тішився в примарених надіях,
І більшого не прагнув ні в яку.
Амбіції мої залишилися в «виші»,
Коли студентом пізнавав науки,
Там у бібліотечній штучній тиші,
Я вперше вирішив накласти руки.
Та то було пусте, то юність в мить заграла,
Вона бува пульсує у кожного із нас.
Все ж долю більш жорстку життя підготувало,
Її розповідаю у післясмертний час.
Продовження
Вірші про Україну
Ми тихо українцями звемося – Таня Полуфанова
Ми тихо українцями звемося,
Бо стали не престижні на сьогодні,
Мовою чужою користуємося,
Бо наша рідна мова вже не модна.
Продовження
Україно! – Таня Полуфанова
Україно моя єдина,
В тобі живуть кохання, болі і тривоги…
Ти мати, що родила сина
І віддала йому усі путі й дороги.
Продовження
Левко Бідний – МОЯ Україна – ВЕЛИКА КРАЇНА!
МОЯ Україна – ВЕЛИКА КРАЇНА!
Моя Україно ,ти будеш щаслива,
Ця доля віками тобі випада,
Моя Україно , держава єдина,
Силу і дух Український щоб в собі несла.
Моя Україна , багата країна,
Гнобили тебе , на куски розрива.
І сльози , і кров , була і Руїна,
А ти піднімалась на ноги става.
Багато тих воєн по тобі прокотилось,
Чужинці хотіли тобою володіть.
Моя Україна за волю боролась і билась,
Було дуже багато у тебе ворогів.
І зрада , і кров , ворожнеча здавна,
Горіли і села , горіли й міста.
Всі душу терзали твою, Україно,
А ти все терпіла, немилість ката.
Славний Батурин спалили , в крові утопили,
Гетьманський козацький наш край.
Ви бились, вмирали , на коліна не стали,
Пішли у безсмертний , небесний той рай.
Вже триста років минуло,
А рани криваві на тілі живі.
А серце твоє ще більш защиміло,
Коли ти згадала трагічні ті дні.
Багато минуло , а ми пам’ятаєм,
Народ не забув про кровавий той бій.
Батурин козацький ми знов відбудуєм,
Івана Мазепи , гетьманський наш край.
Моя Україна – Велика країна,
І мудрий , великий Народ!
Моя Україна – Могутня , Єдина,
Слався великий , козацький твій(род!)
1грудня2008р.
Путь к свободе
Народ наш триста с лишним лет Сидел смиренно на вокзале, Все ждал, вот принесут билет, Поедем мы туда, где нет, Нет рабства, боли и печали.
Нет, иногда мы подходили До кассы требовать билет, Нам неизменно говорили: К свободе поезд отменили, И потому билетов нет.
Но вот нам дан зеленый свет, И мы от радости кричали, Что прошлого не будет, нет, Гореть не будет красный свет, А боги головой качали.
Мы сесть в тот поезд так спешили, (а вдруг на всех не хватит мест), Что на вокзале позабыли, Все что имели и любили, А многие нательный крест.
И вот мы едем, спим, едим, А остановки нет и нет, Мы думали, что победим, Если погасим красный свет – Выходит нет.
Нам бы пора остановиться, Нам рукава бы засучить, Своим трудом всего добиться, Но мы привыкли лишь молиться – У Бога счастия просить.
А поезд мчится все быстрей, А повороты круче, круче, На тормоза б нажать скорей, Но машинисты всех глупей – Его паденье неминуче.
Но кто-то дал сигнал тревоги, И, не скрывая интереса, С небес на нас смотрели боги, Как мы ломая руки, ноги, Все прыгали с того экспресса.
Проснешься ты в поту холодном И тихо спросишь: «Боже, Боже, Ты нас в тридцать втором голодном, Ты нас в Чернобыле ничтожил, И вот теперь скажи, за что же?»
А может сами виноваты, Что редко обнажали зубы, Что выходцы из крайней хаты, Умом лишь задним мы богаты, И всем мы подставляли губы.
Автор: Илья Чернов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Я в 60 почав лиш розуміти…
Я в 60 почав лиш розуміти,
Що так люблю Україну мою,
Люблю її , як матір люблять діти
І їй себе з любов’ю віддаю.
На чужині, будь вдалині від дому,
Присвячую, Україно, тобі
Своє життя і сенс буття в цілому
Й нічого, не беру собі.
Одна у мене в серці ти єдина,
Навіки, матінко моя, я твій.
Якщо ж в борні жорстокій я загину,
Присвячую тобі останній подих свій.
Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа
Звернення до братів українців.
Ми не вчорашні, брате мій,
За нами 300 років сподівань і мрій.
Ми на землі не новаки,
Позаду в нас віки й віки.
Віки Трипільскої культури,
Козацькі чайки, січі, мури,
Дніпровські кручі і пороги,
Набіги, війни, перемоги.
Степи безкраї і Карпати,
Ми не вчорашні, любий брате.
Скажи ж мені, сердечний брате,
Скажи, чому ми не богаті?
Чому на вільній Україні
Ми незаможні і донині.
Дивлюсь я на людей, неначе
Всі працьовиті, не ледачі,
Чому ж то проміж нас роздрай?
Та не відбувся, бачиш, «комунрай».
Так от, щоб нам у Раі жити,
Нам треба націю створити,
А після того мову відродити,
Щоби вести на ній розмову,
Всі діалоги й перемови
Вести на рідній і чудовій.
На мові Котляревського й Шевченка
Нехай говорить наша ненька.
Відтоді й станем почувати
Себе господарями в хаті.
У хаті, що зоветься Україна,
Де церква, мова і історія єдина.
Скажу, брати, вам на останнє,
Що сила наша,лиш в єднанні.
Єднаймось, браття українці,
Щоб не загинуть поодинці.
Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа
Я бачив у світі багато чого…
Я бачив у світі багато чого,
Та більше за все я люблю Україну,
Свята моя ненька, світ серця мого,
До тебе завжди як до матері лину.
Під сонцем її народився і зріс
І серцем змужнів, і душею,
Немало побачив і горя, і сліз,
Та тільки завжди був я з нею.
Вона берегла, зігрівала мене,
Люляла в лихую годину,
Вселяла надію – біда обмине,
Зробила з хлопчиська людину.
Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Якою б не була Верховна Рада…
Якою б не була Верховна Рада
Завжди в ній заведеться зрада.
Знайдеться зрадник хитрий, підлий,
Підступний, заздрісний, огидний.
Він зрадить разом батька й сина –
Таким «добром» багата Україна.
Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
І все ж таки я Українець…
І все ж таки я Українець,
І сало люблю, і первак,
Приймаю завжди як гостинець,
Веселий, барвистий гопак.
Всім серцем люблю свою мову
І пісню яскраву, чудову.
Люблю я душею Карпати,
Чистенькі, усміхнені хати,
Безкраї степи придніпров’я,
Людей, дай їм Боже здоров’я.
Вітаю соборну заможну країну,
Кохаю, як матір, свою Україну.
Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua