Пишущей братии.

Коль пишешь, должен ты поклясться:
Готов за правду умереть,
И ей в глаза не побояться
В упор, своими посмотреть.

А тот я вижу – круть да верть,
Похоже правда в глаз попала,
Но правда, ведь ещё не смерть,
Хоть погубила душ немало.

Пусть клятва будет очень кратка,
Пусть в ней всего четыре строчки,
Как мини юбка, правда – матка,
Без мишуровой оторочки:

«За правду смерти не боюсь,
Коль умирать – так под фанфары,
Пусть № 200 будет груз,
И мне другой не надо тары».

Автор: Илья Чернов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Ненаситна я в цім дні…

Ненаситна я в цім дні –
Стільки можу!
Стільки хочу!..
Стільки мушу…
Швидше, серце, часу мало, далебі.
Так болючо, так тривожно!
Так прекрасно і пророчо.
Лебедять-клекочуть сурми у моїй лункій судьбі.

Автор: Наталка Поклад; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Як добре те, що смерті не боюсь я…

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражданням і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

Автор: Василь Стус; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Не біймося відвертості…

Не біймося відвертості. Вона –
Немов ласкава, але скритна жінка,
За неї поплатитися не гірко,
Коли відвертість – до самого дна,

Коли вона – єдиний шанс, аби
Чиїйсь злобі поперек горла стати
І комусь добре ім’я врятувати
Відвертістю, мов часткою судьби.

Коли ж махне рука на незабудь
Й потягнуться крізь натовпи долоні,
Подумаєм під блюз дощу на скронях,
Що варт було відвертими нам буть.

Автор: Марія Матіос; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua