Поезія України

Сучасна українська поезія


Всі записи з ТЕГом: Вірші про війну

Стихи о детстве

Я вспомнил детство, из сенец,
Кричит разгневанный отец,
А ну поди сюда малец,
Скажи, ты съел мой холодец,
Ну отвечай скорей стервец,
А я молчу.

И вот снимает он ремень,

Штаны повесит на плетень,
Мои, свои снимать то лень,
По ягодицам дзень да дзень,
Свистит ремень, но я ж не пень,
И я кричу.

Но вот наступит новый день,
Отцу учить меня не лень,
Забудет он про холодец,
Прикупит в лавке леденец,

Меня посадит на колено,
Рукой причешет мне вихры,
И, в печь подбросивши полено,
В газетку сыпанёт махры.

Он ловко скрутит козью ножку,
Достанет из печи лучину,
Прикурит, помолчит немножко,
И словно бросившись в пучину,

Замечу, уж в который раз,
Начнёт вести он свой рассказ:

Как нас они под Ленинградом …
В окопах как кормили вшей,
А мы потом под Сталинградом
Поднадавали им взашей,

Как подорвался он на мине,
Когда снаряды вёз в машине,
И только чудом жив остался,
Как он в Берлине расписался,
На… том рассказ и оборвался.

Закончив леденец сосать,
Я уже сплю в его объятиях,
Меня он отнесёт в кровать,
Но в лоб не станет целовать,
Оставит это он для матери.

Быстрей познание идёт,
Когда в процессе есть динамика,
Так с детства познаёт народ,
Политику кнута и пряника.

Автор: Илья Чернов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Каневу

Уклін земний священним верховинам,
Де тінь Тараса на віки віків,
Душі народної любов і гнів,
Знялась в безсмертя помахом орлиним!

Там ворог був і потоптом звіриним

Топтав святині. Там моїх братів
Лилася кров І сльози матерів
Квітчали сон синовнім домовинам.

Та встав Тарас, І встав Тарасів син,
І всі брати-народи, як один,
Знялися сонцем супроти туманів,

І зловорожа падає стіна,
І непорочний, як зоря ясна,
В багрянім сяйві виникає Канів.

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

По війні

Повернувсь лелека у село.
А села нема, нема… Згоріло.
Де ж йому гніздитися було?
І у птаха серце заболіло.

Він ступав по сивому дворі,
Де крізь попіл – рясту білі іскри.

І над ним ячали димарі.
Димарі, неначе обеліски.

Автор: Микола Федунець; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Соняхи

На колишніх окопах – соняхи,
Мов маленькі сонця.
Може, то золотавим цвітом
Спалахнули солдатські серця?
І стоять, мов бійці, нескорені,
Поклонившись землі живій.
Мов пригадують, все пригадують.

Свій останній жорстокий бій…

На порослих окопах – соняхи…

Автор: Лариса Семко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Я знаю: буде даль стогнати…

Я знаю: буде даль стогнати
Вогнем, залізом і свинцем
І буду я, Вітчизно-мати,
Твоїм поетом і бійцем.

Як треба, в бій за тебе встану
І смерть зустріну в боротьбі,
Як треба, кров’ю вірш останній

З любов’ю напишу тобі.

Автор: Оксентій Мусієнко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Може, мої вірші про Вкраїну…

Може, мої вірші про Вкраїну
В пісню колись виллються єдину,
В пісню сліз, і горя, і добра?
Як зі сходу рушили додому,
Як долали злигодні і втому,
Ідучи до сивого Дніпра.

1943
Автор: Олександр Підсуха; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Коли погляну я навколо…

Коли погляну я навколо,
Я бачу села, бачу поле,
Вітчизну бачу я свою.
Чи то садок, чи тополина –
Усе це рідна Україна,
Яку я з горем впізнаю.
І, може б, не впізнав, та люди,

Які збігались звідусюди,
Повідали її ім’я.
І чорний люд, і ця руїна…
Невже це ти, моя Вкраїно,
Мій біль і радосте моя?

1943
Автор: Олександр Підсуха; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

До вас, які разом зі мною…

До вас, які разом зі мною
Вчитесь перемагать в бою,
Що завтра вирушать до бою
За рідну землю, честь свою,
У кого дім за небозводом,
Де кат сваволить і гуля…
Та байдуже, хто звідки родом, –

До всіх звертаюсь я.
Ніхто не матиме свободи,
Поки фашизм іще живий.
Хто з рабства визволить народи,
Якщо не ми?
Скоріше в бій!
Лише в цьому вбачаю сутнє.
Тому й збираємося в путь,
Щоб їм відкрить ясне майбутнє,
А нам – загублене вернуть.

1942
Автор: Олександр Підсуха; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Кажуть, я давно вже був веселим…

Кажуть, я давно вже був веселим.
А чого, скажіть, мені радіти?
Чи того, що посмутніли села
І в неволі матері і діти?
Чи того, що я в землі своєї
За димами чорними чорними не бачу?

Думаєте – легко нам без неї?
Думаєте – нищечком не плачу?
Кажуть, що занадто я радію.
А чого я мушу сумувати?
Чуєте: зі сходу вітер віє?
Йдуть полки до рідної до хати.
Йдуть полки. Зі сходу вітер віє.
Ось чого душа моя радіє.

1942
Автор: Олександр Підсуха; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

…В чорні дні я рушив з України…

В чорні дні я рушив з України
І, йдучи, сльозу вронив уперше.
Не сідав і ворон на руїни,
В хмару линув, крила розпростерши.

Вже Дніпро наповнивсь злою кров’ю.
З трьох боків горіла рідна хата.

І тоді, коли й на схід ішов я,
Наступав у віршах я на ката.

Не одного я бійця розважив
Щирим словом, правдою святою.
Коли-небудь він про все розкаже,
Зійдемось як-небудь після бою.

Зійдемось! Колись в ранкову пору
Розповім всю правду при нагоді.
І про те, як, ідучи з ним поруч,
Я себе загледів у народі.

1942
Автор: Олександр Підсуха; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua