І знову осінь, глибока осінь.
Вриває вітер за вікном гілки.
Дощем холодним плаче осінь,
Тривожно стукає в шибки.
Продовження
Вірші про війну
Історія одного героя – Таня Полуфанова
Будь ласка, не гнівіться ви на мене,
Я не себе, я світ цей прикінчив
Не в тому справа, що я навіжений
Чи божевільний, зовсім ні. Я просто жив:
Невисоко літаючи у мріях,
Я брався за роботу будь-яку,
Й не тішився в примарених надіях,
І більшого не прагнув ні в яку.
Амбіції мої залишилися в «виші»,
Коли студентом пізнавав науки,
Там у бібліотечній штучній тиші,
Я вперше вирішив накласти руки.
Та то було пусте, то юність в мить заграла,
Вона бува пульсує у кожного із нас.
Все ж долю більш жорстку життя підготувало,
Її розповідаю у післясмертний час.
Продовження
Слава героям! – Таня Полуфанова
Сльози котилися повільно
За душі мертвих і живих.
Очима синіми невільно
На смерть дивилась молодих.
Продовження
Війна – Таня Полуфанова
Війна – пролита братська кров,
Розбиті серце й мрія.
Війна – це змучена любов,
А в глибині душі надія…
Продовження
Стихи о детстве
Я вспомнил детство, из сенец,
Кричит разгневанный отец,
А ну поди сюда малец,
Скажи, ты съел мой холодец,
Ну отвечай скорей стервец,
А я молчу.
И вот снимает он ремень,
Штаны повесит на плетень,
Мои, свои снимать то лень,
По ягодицам дзень да дзень,
Свистит ремень, но я ж не пень,
И я кричу.
Но вот наступит новый день,
Отцу учить меня не лень,
Забудет он про холодец,
Прикупит в лавке леденец,
Меня посадит на колено,
Рукой причешет мне вихры,
И, в печь подбросивши полено,
В газетку сыпанёт махры.
Он ловко скрутит козью ножку,
Достанет из печи лучину,
Прикурит, помолчит немножко,
И словно бросившись в пучину,
Замечу, уж в который раз,
Начнёт вести он свой рассказ:
Как нас они под Ленинградом …
В окопах как кормили вшей,
А мы потом под Сталинградом
Поднадавали им взашей,
Как подорвался он на мине,
Когда снаряды вёз в машине,
И только чудом жив остался,
Как он в Берлине расписался,
На… том рассказ и оборвался.
Закончив леденец сосать,
Я уже сплю в его объятиях,
Меня он отнесёт в кровать,
Но в лоб не станет целовать,
Оставит это он для матери.
Быстрей познание идёт,
Когда в процессе есть динамика,
Так с детства познаёт народ,
Политику кнута и пряника.
Автор: Илья Чернов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Каневу
Уклін земний священним верховинам,
Де тінь Тараса на віки віків,
Душі народної любов і гнів,
Знялась в безсмертя помахом орлиним!
Там ворог був і потоптом звіриним
Топтав святині. Там моїх братів
Лилася кров І сльози матерів
Квітчали сон синовнім домовинам.
Та встав Тарас, І встав Тарасів син,
І всі брати-народи, як один,
Знялися сонцем супроти туманів,
І зловорожа падає стіна,
І непорочний, як зоря ясна,
В багрянім сяйві виникає Канів.
Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
По війні
Повернувсь лелека у село.
А села нема, нема… Згоріло.
Де ж йому гніздитися було?
І у птаха серце заболіло.
Він ступав по сивому дворі,
Де крізь попіл – рясту білі іскри.
І над ним ячали димарі.
Димарі, неначе обеліски.
Автор: Микола Федунець; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Соняхи
На колишніх окопах – соняхи,
Мов маленькі сонця.
Може, то золотавим цвітом
Спалахнули солдатські серця?
І стоять, мов бійці, нескорені,
Поклонившись землі живій.
Мов пригадують, все пригадують.
Свій останній жорстокий бій…
На порослих окопах – соняхи…
Автор: Лариса Семко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Я знаю: буде даль стогнати…
Я знаю: буде даль стогнати
Вогнем, залізом і свинцем
І буду я, Вітчизно-мати,
Твоїм поетом і бійцем.
Як треба, в бій за тебе встану
І смерть зустріну в боротьбі,
Як треба, кров’ю вірш останній
З любов’ю напишу тобі.
Автор: Оксентій Мусієнко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Може, мої вірші про Вкраїну…
Може, мої вірші про Вкраїну
В пісню колись виллються єдину,
В пісню сліз, і горя, і добра?
Як зі сходу рушили додому,
Як долали злигодні і втому,
Ідучи до сивого Дніпра.
1943
Автор: Олександр Підсуха; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua