Вечір добрий, милі люди,
Ви мені пробачте
За банальність сьогодення,
Хоч смійтесь, хоч плачте,
Бо воно усе змішалось:
І радість, і горе,
Всюди все тепер зрівнялось:
І поле, і гори.
Хлібороби жебракують,
Процвіта хто краде.
Хто не краде, той торгує,
Або йде у владу.
Легше красти й керувати,
Ніж у полі жати,
Бач, стареньку трудівницю
Викинули з хати.
Виганяють, та від горя
Бідолашна згасла,
Бо немає чим платити
За хліб-сіль без масла.
Подивіться, люди добрі,
Що твориться з нами:
Були добрими сусіди –
Стали ворогами.
Одне одного стоптали,
А було колись, що в гості
Одно-одне звали.
Де ж вони, куди поділись
Радість і добробут?
Люд по вулиці снує
Наче кволий робот.
Що ж зробилося з тобою,
Мила Україно?
Розтягли і розікрали
Нові буржуїни.
Кожен з них під себе тягне
І гроші, і владу.
Хто – енергоносії,
Хто – в Верховну Раду.
Прихватити прагнуть все,
Землю і заводи,
Не залишити нічого
Тобі, мій народе.
Україна плаче тихо,
Як старенька мати,
Коли ж скоїлось те лихо,
Як могло так статись?
Бач, раніше москалі
Не давали жити,
А тепер свої «круті»
Шахраї й бандити.
І куди ж це ти пливеш,
Україно, мила?
Потихеньку, ледь живеш,
Де ж поділась сила?
Де поділася краса
І козацька слава?
Все пропало, як роса,
Ось була – й не стало.
Підніми ж синів з колін,
Надихни, як мати,
На святую справу вплинь
Волю здобувати.
Ще не вмерла Україна,
Але вимирає,
Хто ж зупинить буржуї на?
Бач, таких немає.
Терпить, мучиться народ,
Гне на пана спину,
Загубили шахраї
Вільну Україну.
Загубили й не дають
Голову підняти,
Та все нижче й нижче гнуть
Буржуа трикляті.
Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа