Поезія України

Сучасна українська поезія


Всі записи з ТЕГом: Вірші про жінку

Кохані жіночки, шановні…

Кохані жіночки, шановні,
Краса зовсім не в тім, що зовні.
Вона ховається в тиші,
Краса, міркую я, це стан душі.
Це склад думок прозорий, чистий,
Як погляд ясний, променистий.

Коли не крає серце смута,
І з язика не капає отрута.
А те, що зовні, то міраж, омана,
Яка проходить дуже рано.
Красивий одяг і взуття,
Це швидкоплинне поняття.
Придумав нам лукавий моду,
А сам мерщій пірнув у воду.
Кохані жіночки, шановні,
Краса, як бачите, не те, що бачимо ми зовні.
Ось так, з повагою до вас, ваш ГАК.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

Афродіта Мілоська

Ти – матері Сікстинської сестра ;
Земною, не надхмарною красою
Ти світиш нам. Падуть перед тобою
Віки й народи. Далечінь стара.

У пам’яті нащадків не вмира,
Новою розцвітаючи весною.

Ти провідниця в праці й серед бою,
Натхненниця і пензля і пера.

Ти бачила, як на простенькій лаві,
Забувши рани скорбні і криваві,
Перед тобою Гейне сльози лив.

Тобі одній утішити вдалося
Успенського, що перший зрозумів
„Мужицькі завитки” твого волосся.

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Есмеральда

Шаліє вихор полум’я і змори:
Коза, та бубон, та циганський стрій.
П’єр Гренгуар, високий і худий,
Уже забув містерії та хори.

Реве юрба, мов різнобарвний рій:

Пани, старці, войовники, актори.
Так всі річки у повновладне море
Вливаються, як многохвостий змій.

Дівочий стан приваблює і надить
Перед собором, де ряди химер
Зібралися холодну раду радить.

Він на коні, прекрасний Шатопер!
Але вгорі, в стрілчастій амбразурі,
Палають очі горді і похмурі .

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Моя царівна

Тобі одній, уявлена царівно,
Тобі одній дзвенять мої пісні;
Тобі одній в моєму храмі дивно
Пливуть молитви і горять огні.

Моє життя веде мене нерівно –
То на вершини, то в яри страшні, –

Та скрізь душа співає переливно
Про очі безтілесні і ясні.

У городі, де грають струни п’яні,
Де вічний шум, де вічна суєта,
Несу в душі слова твої незнані.

І серед поля, на яснім світанні,
Коли ще сном охоплені жита, –
Душа тебе, тебе одну віта.

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Склоняю голову пред ней…

Склоняю голову пред ней,
Целуя руки,
За то,
что верности верней
Была в разлуке.
Собой мила она,
проста.
И нет сомненья,
Что я с ней в жизни испытал
Души волненья.
Пишу ей песни о любви,

Забыв про усталь,
За то,
что в нас еще живы
Святые чувства.

Автор: Владимир Родионов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Хай щастить у Вашій хаті, мамо…

Хай щастить у Вашій хаті, мамо,
всім, хто переступіть Ваш поріг:
добрим людям, і птахам так само,
і котові, що в теплі приліг;
хай щастить кожненькій деревині,
що до хати віти притуля,

хай щастить малесенькій травині
й вітерцю, що приліта здаля.
Ви завжди за всіх були дбайливі –
Бо така ж та доля у вдови.
Бо ж як будуть всі навкруг щасливі,
то щасливі будете і Ви.

Автор: Анатолій Таран; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Коли ти їхала до мене…

Коли ти їхала до мене,
Коли до тебе я спішив,
І шум гаїв, і шелест нив –
Усе було благословенне.

Коли мене ти залишала,
Коли в дорогу я рушав, –
У круговерті днів і справ

Душа терзалась і страждала.

Життя здавалося тоді
Не вартим праці і старання.
Але надходив час вертання,
І я знаходив у тобі

Усе, чого не зміг знайти,
Сходивши всі шляхи й світи.

Автор: Микола Луків; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Балада про солдатку

Жила собі над річкою вдова, –
Звичайна хата і городу латка, –
Була вона в колгоспі ланкова,
По-вуличному звалася Солдатка.
Дітей не мала. Мала ордени.
Не вірила у чорну похоронку.

До смерті ждала мужа із війни,
Але діждала вістки з-за кордону.

Повідомляли: так і так – умер
Заможний фермер, що не мав нащадків,
І що вона єдина відтепер
Володарка усіх його достатків.

Читала жінка й віри не йняла.
Її Іван – як пізно він озвався,
Чому він стільки років не вертався
У рідний край, до отчого села?

Яка його примусила вина
На чужині лишатись до могили?..
І зрозуміла раптом все жона,
І пережить ганьбу не стало сили.

Він зрадив… Клятву воїна зламав.
Йому нема прощення й після смерті.
І, на шматки у розпачі подертий,
Портрет його у грубці запалав.

А через рік померла удова.
Зосталась хата і городу латка,
І на могилі – квіти і трава,
І честь, яку не зрадила Солдатка.

Автор: Микола Луків; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Повоєнне

Стояла жінка на порозі…

Стояла жінка на порозі.
Ішов солдат. Вже проминув.
Та… озирнувся у тривозі
І до хатини завернув.

Вже чим було – почастувала.
Що мала – щедро віддала.

Нічого в нього не питала.
Нічого з нього не взяла.

Хлівець полагодив, повітку,
Ще й лати нові приладнав.
В задумі на вазонну квітку
Він, закуривши, поглядав…

Як проводжала від порога –
Мов скам’яніла край села.
А він – пішов.
Ще довго, довго
Подушка теплою була.

Автор: Петро Швець; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Щоб слава по тобі пройшла в усій країні…

Щоб слава по тобі пройшла в усій країні,
Знімалась до небес хвала в потомні дні,
Перед лицем богів лише тобі одній
Я присвячу ручай, що в’ється по долині.
Хай не жене пастух отари рунопінні

На берег ручая; хай в ранки весняні
Барвисто зацвітуть троянди запашні.
Єлени іменем зову ручай віднині.
Як спраглий мандрівець там сяде відпочить
На килим буйних трав, під тінню верховіть,
Він заспіва пісень, присвячених Єлені, –
Любов’ю в ті часи вони були натхненні;
Нап’ється з ручая і пригадає вмить
Огонь, який палав у ніжнім серці в мене.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua