Поезія України

Сучасна українська поезія


Всі записи з ТЕГом: Вірші про жінку

Ви тріумфуєте, що в вашім я полоні?..

Ви тріумфуєте, що в вашім я полоні?
Дарую вам цей плющ, який горнувсь до стін,
До муру припадав, звивався круг ялин
І сливи обнімав, у їх заплівшись кроні.
Належило б йому у вашій буть короні;

Я перейнять ладен його звабливий чин –
Звивитися круг вас під шалу буйний плин,
В’язати вас вузлом, о чарівна колоно!
Чи прийде час, коли в один з погожих днів,
Як ранок засія у сонячній киреї
І в небі загримить невтишний хор птахів,
Я зможу бачить лик коханої своєї:
Повідать гіркість мук, припасти до губів
І ваші обійнять троянди і лілеї?

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Чисто прибрано, дім – світлиця…

Чисто прибрано, дім – світлиця:
Спокій, затишок тут.
Цю споконвіків традицію
Берегині бережуть.

І не може буть інакшого,
Хто б там що не говорив.
Берегині роду нашого –

Благородності порив.

І робити по-інакшому –
Це не в їхніх почуттях.
Берегині роду нашого
Бережуть в житті життя.

Берегти їх нам, леліяти,
Дорожити над усе.
Добре, щедре, світле сіяти –
Доброта добро несе.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Не розхлюпуй свою честь…

Не розхлюпуй свою честь
В молодецькі роки.
Незалежно – тут чи десь, –
Стримуй хибні кроки.
Не розтринькуй почуттів –
Це твоя криниця.
Тих богато, хто б хотів
В ній «води напиться».

Наливайся, ніби плід,
Життєдайним соком.
Кому слід, кому не слід –
Не підморгуй оком.
Бережи своє тепло
І принадну силу.
Залицяльникам на зло
Відкоша дай сміло.
Не розпліскуй те, що є, –
Найсвятіше в світі –
Чисте серденько своє
У веснянім цвіті.
Бережи, не заплямуй
Честь свою і совість.
Гідно, впевнено прямуй –
Май дівочу гордість.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

До тебе в серці десь на самім дні…

До тебе в серці десь на самім дні
Тепла краплина – іскра серед ночі.
Вже не приходиш, як тоді, вві сні.
Хоча б вві сні побачитись так хочу!

А пам’ятаю, як було колись

Тобою серце сповнене по вінця.
В любові один одному клялись,
Та клятва та не варта і червінця.

Спадає втома на моє чоло,
Літа вже скроні білим снігом вкрили.
Для тебе я беріг своє тепло,
Для іншої його вже не лишилось.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Підем в степ, де скошені покоси…

Підем в степ, де скошені покоси,
Де повітря чебрецем бринить,
Де дзвенить спокоєм світла просинь,
Де полярна зірочка горить.

Підем в степ, де нам мигають зорі,
Де вітри купаються в хлібах,

Де полин не зі своєї волі
Медовими травами пропах.

Підем в степ, де цвіт в алмазних росах,
Де довкіл безмежна далина,
Де, мов хміль, твої пшеничні коси,
Душу й серце п’янить без вина.

А якщо так трапиться, що доля
Змусить роз’єднати нас на мить –
Озовись – як жайвір серед поля,
Прилечу – хай серце не болить!

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Негадано, не співано…

Негадано, не співано, тебе я несподівано
Зустрів в гаю калиновім вечірньої пори.
Отави пахли скошені, намистом рос зарошені,
Про щось таємно-звабливе шептали явори.

Розгублено, несміливо, нікчеми вкрай невмілого,
Набрався я хоробрості і зупинив тебе.
Не знаю, як це сталося, аж небо захиталося:
Було ультрамаринове, а стало голубе.

Пор що, не знаю, мовилось, невміло познайомились,
І це знайомство- випадок в кохання проросло.
Мене ця зустріч радує, бо часто я пригадую
Вечірній гай калиновий і все, що там було.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Чужбина

В долинах родины моей
Ласкал я грустное желанье.
Там протекло так много дней,
Там сердце билось ожиданьем.
Родных дубрав прохладный шум
И ночи неба голубого –
Не усыпили смелых дум,

Стремлений сердца молодого.
Пришла пора – ударил час,
Душа наполнилась тревогой…
«Рысцой поплелся мой пегас» –
Давно желанною дорогой, –
И вновь я здесь. И жизнь моя
Скромна, покойна, как и прежде;
Мечтам, как прежде, предан я,
Как прежде, верю я надежде.
Душа несмелая порой
Полна бывает грустью странной,
А иногда и край чужой
Бывает мил, как сон желанный.
Но в этом городе чужом
Мой лучший призрак отуманен;
И здесь, как и в краю родном,
Никем не понят и всем странен…
Кому ж, кому ж понять меня?
Где встречу душу я родную?
Хоть крылья дайте, хоть коня, –
Найду я радость золотую!
Есть сад роскошный за рекой,
Он полон негою прохладной…
Там пахнет свежею весной,
Там веет жизнью неразгадной.
Там иногда в тени дерев
Головка русая мечтает…
О, всех уверить я готов, –
Ее никто не понимает!
В ее глазах, в ее чертах
Заметен след души глубокой,
Всем непонятной, всем чужой
И, как сиротка, одинокой…
Туда, туда, в тот сад немой,
Приют роскошный, разноцветный,
К тебе, прекрасный гений мой,
К тебе, о друг мой безответный!

1849
Нежин

Автор: Леонід Глібов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Незнакомка

Незнакомку мою встретил я только раз –
И в шумящей толпе след простыл,
Но чарующий взгляд ее пламенных глаз
В твердой памяти я сохранил.

Пара черных очей в сонме глаз молодых

Отличалася резко, – и мне
Показались они бойче, лучше других
На печальной моей стороне.

И готов я сказать, что едва ли другой
Может эти глаза оценить,
И едва ли другой в той душе молодой
Может чудное чувство открыть.

Незнакомку мою встретил я только раз –
И отважно умчу за собой
Выразительный взгляд ее пламенных глаз
В даль туманную, в город чужой.

1848

Автор: Леонід Глібов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Сонет

Проснется ли печальный день, –
Она весь день, как призрак, бродит;
Наступит ли ночная тень, –
Она всю ночь очей не сводит.

Она глядит безмолвно в даль
Необозримую, седую;

И неотвязная печаль
Тревожит душу молодую.

Бежит ли тройка средь долины,
Раздастся ль топот лошадиный, –
Все, все тревожит чуткий слух.

Глядит она, полна тревоги,
И мнится ей, что вдоль дороги
Летит на тройке милый друг…

1846

Автор: Леонід Глібов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

П’єр де Ронсар – Любов до Кассандри

В ранкових променях іде моя єдина,
Завинута у плащ волосся золотий.
Здається, що каскад із локонів рясний
Спадає владно вниз, цілуючи коліна.
Тебе вподібню я народженій із піни,

Що, виклавши з коси корони верх тугий
Чи збивши хвилями волосся шовк сяйний,
Між німф по лону вод на білій мушлі плине.
Яка з жінок тебе затьмарити б могла
Ходою, усміхом, чи сяєвом чола,
Чи томністю очей і лагідністю мови!
У ріках, у гаях, поміж громадь гірських
У німф не бачено прекрасних уст таких,
Не кутав їх такий волосся плин шовковий.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua