Як довго плине час
людського існування,
Для кожного із нас –
Це більше покарання.

Він нього не втечеш,
Не матимеш ти змоги.
Для тебе не буде меж,
Але стане більше тривоги.
Продовження →

Моє життя, як потяг, мчиться:
Петляють дні й короткі ночі…
Але сьогодні чомусь не спиться,
І ніч колисанку співати не хоче.
Продовження →

Я ненавиджу спори і крики,
Я терпіти не можу ті пики,
Коли брешуть усі навколо
І не кажуть чогось простого.

Я так хочу просто підтримки,
Рідних слів і побачити вчинки.
Все так просто у цьому світі,
Якщо знати для кого жити.
Продовження →

Прийшов зробити це,
та знову духу мало…
Хоча, до ранку знав,
був впевнений, що вже зробив..

І навіть тішив себе в уяві
Та смакував уже готову страву,
що заповняла стрімко все собою –
готовий простір, який я тушкував давно.
Продовження →

Я не хочу жити як у фільмах,
Не хочу бути героїнею книги.
Я хочу тонути у свої роздумах,
Хочу закрутити свої інтриги.
Продовження →

І не потрібно було сонячних доріг,
Буденності життя до небокраю,
Отих-от звичних для людини втіх
І всіх питань : «Чому я так страждаю?»
Поранений не тілом, серцем…
Лежав солдат відважно у окопі,
І поки чути подих – серце б`ється…
Його брати воюють всі у купі.
Палаючи вогнем, залитий болем,
Останній раз рятуючи Вкраїну
І покидаючи усю свою родину,
Бреде у небуття солдат…
Продовження →

Час змінить все,
усе, що тільки можна.
І ти, дитино, жертва вподобань.
Ти думаєш, що ти щаслива?
Що жити тут це просто рай?
Чиясь мовчанка стане пеклом,
а погляд той зітре усе.
Продовження →

Летить літак,

Як білокрилий птах,

У небі голубім.

І люди в нім летять.

І дивляться в ілюмінатор,

Любуються вони життям,

І небом голубим, красотою,

Й сонячним закатом.
Продовження →

Прийшов, побачив, переміг!
Здавалось би просте рівняння.
І наче впорався, добіг,
Але не виконав завдання.
Продовження →

Коли, здавалось, сенсу вже немає…
Життя у тобі тане, поступово.
Й від лихоманки тіло все ламає,
Ти тихо кажеш: “А мені казково”
Продовження →