Поезія України

Сучасна українська поезія


Всі записи з ТЕГом: Вірші про життя

Нехай мене чарують квіти…

Нехай мене чарують квіти, Нехай життя їм віддаю: Ніяк я барвами досхочу Своїх очей не напою” Нехай і так… але довіку Я не лишуся в їх саду; В останню ніч я вийду в поле І біля травоньки впаду. Автор: Олександр Олесь; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Як добре те, що смерті не боюсь я…

Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест, що перед вами, судді, не клонюся в передчутті недовідомих верст, що жив, любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття. Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя своїм стражданням і незлим обличчям. Як син, […]

Є в коханні і будні і свята…

Є в коханні і будні, і свята, Є у ньому і радість, і жаль, Бо не можна життя заховати За рожевих ілюзій вуаль. І з тобою було б нам гірко, Обіймав би нас часто сум, І, бувало б, темніла зірка У тумані тривожних дум. Але певен, що жодного разу У вагання і сумнівів час Дріб’язкові […]

Замовкніть всі: великий час прийшов…

Замовкніть всі; великий час прийшов. Мовчать в сю мить громи-гармати, Схилилась наша хоругов, І на коліна стала мати, На терезах життя і смерті ми, І хтось один з них переваже… Коли життя – гриміть, громи! За волю кожний з нас поляже! Автор: Олександр Олесь; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Висота

Дивись, як розкрили святково Ромашки сердечка свої! А в кожній пелюстці любові Не менше, ніж в серці моїм, І тягнуться сонця дістати Життя лише ради, чи так Їх все небуденно і свято Незнана манить висота? Ота безіменна, єдина – Буття нерозгаданий зміст. Ота, що підносить людину В атаці на весь її ріст! Автор: Степан Алич; […]

І небо височенне літнє…

І небо височенне літнє, І птахи в лагідній плавбі, І погляд жінки мимолітний, Що ледь спинився на тобі, І даль полів – розкинеш руки І засмієшся, мов дитя! Дива невловні ці, стозвукі Звучать прекрасно так: життя! Автор: Володимир Мирний; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Життя іде

А життя – це поле несходиме. Й незважаючи на часу лет, «Ще не вечір!» – віршами дзвінкими заспокоював мене поет. В черзі я стою до до гардероба. І в трюмо – жива ця течія. Бачу, сива в ній стирчить особа. «Що за дід?» Аж придивляюсь – я. Автор: Дмитро Білоус; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Коли у старості зимовою порою…

Коли у старості зимовою порою За гребінь сядете надвечір при вогні Й, співаючи мій вірш, промовите, сумні: «Мене вславляв Ронсар, зачарувавшись мною», – Тоді, розбуджена музичною строфою, Служниця відкладе роботу в напівсні, Назве моє ім’я, зітхнувши по мені, І вас благословить безсмертною хвалою. В могилі буду я, примарливий фантом, В тіні зелених мирт покоїтимусь сном; […]

Пам’ятаю, як стрілися…

Пам’ятаю, як стрілися, Гучніш серце забилося. До ніг небо схилилося Голубе-голубе. З теплотою і світлістю, З материнською ніжністю, З лебединою вірністю Покохав я тебе. Прожили, як умілося, Ніби щойно зустрілися, Деколи і сварилися, Бог нам буде суддя. Чи в годиноньку грізную, Радісну а чи слізную, Лебединою піснею Пролетіло життя. Наче в казці приснилося, Розпливлося, розмилося, […]

Я проліском весни заголубію…

Я проліском весни заголубію, З зерняти колосочком проросту, Осіннім листячком забагрянію Сніжком біленьким землю замету. Я ніч і день, я сонечко і тиша, Мороз і холод, дощ і вітровій. Я горизонт, блакиті неба – крила, Я світло світл у світі світовім. Я полум’ям горю, горю – не тлію, Бушую дні і ночі багаттям. Інакше бо […]