Поезія України

Сучасна українська поезія


Всі записи з ТЕГом: Вірші про життя

Відцвітають літа, переходять у пам’ять..

Відцвітають літа, переходять у пам’ять,
Не встигаєш, ночами доточуєш дні.
Кружеляє життя на такій бистрині,
Що не ти, а тобою діла твої правлять.

Розраховуєш час до найменшої миті,

Із цейтноту в новий потрапляєш цейтнот,
А нараз уяви, що нема цих турбот, –
Задля чого тоді, власне, жити на світі?

Автор: Микола Луків; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Нехай мене чарують квіти…

Нехай мене чарують квіти,
Нехай життя їм віддаю:
Ніяк я барвами досхочу
Своїх очей не напою”

Нехай і так… але довіку
Я не лишуся в їх саду;
В останню ніч я вийду в поле

І біля травоньки впаду.

Автор: Олександр Олесь; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Як добре те, що смерті не боюсь я…

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст,
що жив, любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
як в смерті обернуся до життя
своїм стражданням і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі
і в смерті з рідним краєм поріднюсь.

Автор: Василь Стус; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Є в коханні і будні і свята…

Є в коханні і будні, і свята,
Є у ньому і радість, і жаль,
Бо не можна життя заховати
За рожевих ілюзій вуаль.

І з тобою було б нам гірко,
Обіймав би нас часто сум,
І, бувало б, темніла зірка

У тумані тривожних дум.

Але певен, що жодного разу
У вагання і сумнівів час
Дріб’язкові хмарки образи
Не закрили б сонце від нас.

Бо тебе і мене б судила
Не образа, не гнів — любов.
В душі щедро вона б світила,
Оновляла їх знов і знов.

У мою б увірвалася мову,
Щоб сказати в тривожну мить:
— Ненаглядна, злюща, чудова,
Я без тебе не можу жить!..

Автор: Василь Симоненко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Замовкніть всі: великий час прийшов…

Замовкніть всі; великий час прийшов.
Мовчать в сю мить громи-гармати,
Схилилась наша хоругов,
І на коліна стала мати,
На терезах життя і смерті ми,
І хтось один з них переваже…

Коли життя – гриміть, громи!
За волю кожний з нас поляже!

Автор: Олександр Олесь; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Висота

Дивись, як розкрили святково
Ромашки сердечка свої!
А в кожній пелюстці любові
Не менше, ніж в серці моїм,
І тягнуться сонця дістати
Життя лише ради, чи так
Їх все небуденно і свято

Незнана манить висота?
Ота безіменна, єдина –
Буття нерозгаданий зміст.
Ота, що підносить людину
В атаці на весь її ріст!

Автор: Степан Алич; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

І небо височенне літнє…

І небо височенне літнє,
І птахи в лагідній плавбі,
І погляд жінки мимолітний,
Що ледь спинився на тобі,
І даль полів – розкинеш руки
І засмієшся, мов дитя!
Дива невловні ці, стозвукі

Звучать прекрасно так: життя!

Автор: Володимир Мирний; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Життя іде

А життя – це поле несходиме.
Й незважаючи на часу лет,
«Ще не вечір!» – віршами дзвінкими
заспокоював мене поет.
В черзі я стою до до гардероба.
І в трюмо – жива ця течія.

Бачу, сива в ній стирчить особа.
«Що за дід?» Аж придивляюсь – я.

Автор: Дмитро Білоус; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Коли у старості зимовою порою…

Коли у старості зимовою порою
За гребінь сядете надвечір при вогні
Й, співаючи мій вірш, промовите, сумні:
«Мене вславляв Ронсар, зачарувавшись мною», –
Тоді, розбуджена музичною строфою,

Служниця відкладе роботу в напівсні,
Назве моє ім’я, зітхнувши по мені,
І вас благословить безсмертною хвалою.
В могилі буду я, примарливий фантом,
В тіні зелених мирт покоїтимусь сном;
Присівши при вогні у вечори холодні,
Погордливу себе ви станере корить.
Живіть, поки живі! Ловіть прекрасну мить
І життьових троянд зривайте цвіт сьогодні!

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Пам’ятаю, як стрілися…

Пам’ятаю, як стрілися,
Гучніш серце забилося.
До ніг небо схилилося
Голубе-голубе.
З теплотою і світлістю,
З материнською ніжністю,
З лебединою вірністю
Покохав я тебе.

Прожили, як умілося,
Ніби щойно зустрілися,
Деколи і сварилися,
Бог нам буде суддя.
Чи в годиноньку грізную,
Радісну а чи слізную,
Лебединою піснею
Пролетіло життя.
Наче в казці приснилося,
Розпливлося, розмилося,
І за обрій скотилося
Це життя голубе.
А я все ніби в юності
З материнською ніжністю,
З лебединою вірністю –
Так кохаю тебе.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua