Снігова завія, напрочуд густа…

Снігова завія, напрочуд густа,
Обвіває вії, обгорта вуста,
Тане і повільно по щоках сповза,
Незалежна, вільна, чиста, мов сльоза.

Хочеться всосати її чистоту
І запам’ятати істину просту:
Справедливо й чесно все життя пройти,
Чистоту стерильну в серці пронести.

І не сором людям глянути в лице,
Де б ти не знаходивсь – пам’ятай про це.
У щоденних буднях свято бережи, –
Непорочність серця, чистоту душі.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

За туманами літ даленіють дитинства причали…

За туманами літ даленіють дитинства причали,
Озирнутись не встиг, а вже старість у очі ячить.
Чи ті жив, чи не жив – прудкі роки галопом промчали.
На життя терезах мізерна лишилася мить.

Проте суть не у тім, що літа журавлем пролетіли.
Головне, як ти жив, що ти бачив хороше в житті:
Жахкий скрегіт війни страшним болем пронизував тіло,
Вкрав і радість, і сміх, і дитячі літа золоті.

Все в житті пережив: стогін, жах від жорстоких репресій,
Голод, каторгу, смерть і трухлявий млинець з берестка.
Їм людина ніщо й не потрібно їм інших професій –
Револьвер, куля в лоб – не здригнеться, не схибить рука.

Ось отак і прожив, за життя назшкрібав копійчину,
Та знайшлися ділки – обікрали без всяких причин,
Як раптово помру, вже не куплять мені домовину,
Бо на старості літ залишився фактично ні з чим.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Бринить струна осіннього проміння…

Бринить струна осіннього проміння,
Засмагле листя на вітрах дзвенить.
А час летить в прийдешні покоління,
Його й на мить не можна зупинить.

Легкий вітрець торкає серця струни,
В душі багряно осінь догора.
Ми вчора ще були з тобою юні –
Сьогодні вже на скронях срібло гра.

Та прожиті літа не стануть тліном,
Не ятрить серця гострий смуток-щем.
Хай час летить в прийдешні покоління –
Ми в світ оцей повернемось іще.

Народимось намистечком калини,
Краплиною ранкової роси,
Фіалкою і листом тополиним,
Щоб рідний край не згаснув без краси.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Заплелось в чотири пори року…

Заплелось в чотири пори року,
Закрутилось колесо життя.
Ніби став маленький світ широкий,
І роки, мов коні ті, летять.

Спокій навіть уві сні не сниться,
Що не день – бурхлива течія.
Що просить в життя, за що молиться?
…Тільки б завжди поруч – ти і я.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Ось так впаду і захолону…

Ось так впаду і захолону,
Та в вічність я не відійду.
З німого вирвуся полону
І на землі життя знайду.

З’явлюся квіткою у лузі,
А чи комашнищем в бору.
І якщо будуть в мене друзі,
Я буду жити, не помру.

Я буду жити й ви зі мною
Будуйте злагоди курінь,
І збережемо силу й долю
Для всіх прийдешніх поколінь.

Тож не руйнуйте, не ламайте
Земного килима життя.
Лелійте і оберігайте
Для нас, для них, для майбуття!

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Швидко спливає миття спілкування…

Швидко спливає миття спілкування,
Боже, як швидко спливає життя,
Довго тривають години чекання,
Миттю проходять хвилини буття.
Бачу щасливе і світле дитинство,
Юність і молодість бачу свою;
Ніжно плекаю в собі українство,
Мову кохаю і пісню мою.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Спостереження

Якось воно в житті буває,
Де двоє б’ються, третій користає.
Бідняк у бідності багатий,
Багач живе в старенькій хаті,
Крутий в багатстві жебракує,
А бідний в бідності жирує.
Чому це так? Я всіх питаю,
Та відповідь ніхто не знає.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

У вирій

У вирій, у вирій птахи відлітають.
І в лісі, і в полі царить метушня.
Востаннє старі молодих наставляють:
– Дивіться на мене, робіть так як я.
Схвильовано дзьобом цокочуть лелеки,
Зібралась на раду пташина рідня:
Летіти у подорож дуже далеку
Завжди небезпечно, потрібні знання.
Летіти у вирій – це ціла наука,
Наука здоров’я, наука буття,
Поверненню в дім запорука,
Щоб знов відтворити життя.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

П’єр де Ронсар – Любов до Кассандри

Ні запашних троянд весняне квітування,
Ні дух п’янких лілей над берегом струмка,
Ні щебет ранніх птиць, ні ліри трель дзвінка,
Ні золото камей, окраси одіяння;
Ні лагідний зефір у хвилю повівання,
Ні корабля хода, погордлива й легка,
Ні німфа у танку, граційна і струнка,
Ні серця буйного солодке завмирання;
Ні поле бойовищ, де дзвонять меч і спис,
Ні мохом вкритий грот, ані зелений ліс,
Ні чарівних дріад з сильванами кохання,-
Ні все, що з волі примх красується навкруг,
Не радує мене, як цей прекрасний луг,
Де в’януть без надій усі мої бажання.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

П’єр де Ронсар – Лірика

Земля п’є воду з джерела,
Дерева соки п’ють з коріння,
Вітрам питво дає імла,
П’є хвилі сонячне проміння.
Хто в вищім сані, хто в низькім –
Всі хочуть спробувать напою.
Йдучи за правилом таким,
Чому б не пити й нам з тобою?

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua