Досить
Досить, досить!
Вбивати за гроші та владу
За крісло короля не вбивають,
За нього серця людські покоряють
Щастя та радість приносять,
А не горе приносять.
Продовження
Досить
Досить, досить!
Вбивати за гроші та владу
За крісло короля не вбивають,
За нього серця людські покоряють
Щастя та радість приносять,
А не горе приносять.
Продовження
Линуть рядки на папір
Линуть рядки на папір,
І пахне смачний зефір,
Тане лілова свічка,
Немов невічна життєва доріжка.
Продовження
Стан душі
Буває так, що стан жахливий
Всередині усе болить
Ніщо не тішить та не гріє
Бо в голові усе гримить
Продовження
Колись по чиїйсь душі продиралися легіони,
зліталися в одностайний безжальний крик.
Розчавлювали і топтали хиткі кордони…
І якось зненацька той лемент усе ж таки зник.
Сліди лише їх борозною вкривали підлогу,
і регіт відлунням звучав засмальцьованих стін. Продовження
«Тоді працювала я тяжко…»
Тоді працювала я тяжко,
Майже не покладаючи рук.
Хотіла стати на правильну стежку,
Вивчала до іспитів різних наук.
Продовження
Сила кохання
Пригорни моє відчайдушно,
Розтопися у моїх очах,
Моя гострота радше в душу
Ладна знищити море відваг.
Нівелюй мої рамки й кордони,
І дійдемо ми пішки Парижа,
Будем тішитись вежі і людям,
Котрі щирі, бо просто так треба.
Летимо ми на крилах кохання,
Бо літак, звісно, завше не нам,
В ньому скажеш нещирі зізнання,
А в польоті усміхнено так.
Продовження
Не сумуй.
Не сумуй, все буде добре.
Не розлий вода нам долі,
Що стоять, як дві тополі
На однім життєвім полі.
Вір завжди, що біль минеться,
Із пітьми зійде світанок…
Я зустріну в тебе ранок.
Вдінеш на чоло серпанок.
До плеча щока торкнулась…
Вся в обіхмах…Теплий подих…
Ми пливем в життєвих водах
І зійшла з душі негода.
Продовження
Осінній спогад
Пам’ятаю те листя попід ногами,
Лавку дубову, рідні тумани,
Бездоганні пейзажі мило дощами,
Серце щеміло, щастя незнане.
Продовження
Людмила Салтан.
Вона пише всіляку прозу,
І заразом малює картини!
Коли отримує натхнення дозу,
То світлішою стає днина.
Вона використовує його сповна,
Здавалося б в таких різних захопленнях!
Але ж така вона не одна,
Обдарована Богом у протилежних творчостях.
Продовження
«Осіння сповідь»
Вже осінь, листя облітає,
така чудова тишина.
Красива жінка, незаміжня,
сидить у скверику одна.
А тут колись весна буяла,
магнолія навкруг цвіла
і її серце зігрівала –
вона закохана була.
Це тут вони колись зустрілись,
удвох ходили по росі
і їм здавалось ніби зорі
до ніг попадали усі.
Продовження