В глибокій заплаві видзвонює осінь –
Злинялий рогіз, очерет, осока,
А ми, смаглолиці, замурзані, босі,
Цікавимось всім від зорі до смерка.
Ось верби розчахнуті від бурелому,
Аж гірко дивитись на біль їх і щем,
Ось тужно вихлипує річка Коломак
Над їхнім корінням в лозі під кущем.
А вечір густішає, змішує фарби
І кутає річку в пуховий туман,
Неначе у нього ховає ті скарби,
Якими наділений щедро лиман.
Стомилось усе. Ані вітер, ні шерех
Не прийдуть невабом в хлоп’ячії сни.
Дрімає крутий, затуманений берег
Та в плесі купається місяць ясний.
А вранці, дивись, де й поділася втома.
І знов зазирає нам в очі блакить,
І сріблом виблискує річка Коломак,
І радість, мов пісня, у серці бринить.
26.11.1988
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua