Вірність

Лице, де осінь тінню налягла,
Одбилося в безмовному затоні,
І очі звідти глянули безсонні,
І скорбна тиша старого чола.

Здалека чути переплеск весла,
Падуть листки, пожовклі і червоні,
І тихо плинуть по холоднім лоні
Туди, куди і молодість пішла.

Знайшов собі він з чорними бровами
Дівчиноньку – нову весну знайшов
І зник навік за горами й долами…

Зів’яла рунь, минулася любов…
Чиє весло там крає синє поле?
Вернувся? Ні! Не покидав ніколи!

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)