Лице, де осінь тінню налягла,
Одбилося в безмовному затоні,
І очі звідти глянули безсонні,
І скорбна тиша старого чола.
Здалека чути переплеск весла,
Падуть листки, пожовклі і червоні,
І тихо плинуть по холоднім лоні
Туди, куди і молодість пішла.
Знайшов собі він з чорними бровами
Дівчиноньку – нову весну знайшов
І зник навік за горами й долами…
Зів’яла рунь, минулася любов…
Чиє весло там крає синє поле?
Вернувся? Ні! Не покидав ніколи!
Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua