Вірші про кохання від Сніжани Пацалюк

Ти долі для себе хотіла німої?!

Ти думала не прокаже вона?
Що так на світі не бува ?
Доля і час невблаганні дівиці,
Доля дарує красу,
Красою несеш ти свій хрест.
Скільки горя розбитих сердець,
Все те, через негідницю красу.
Час забігає вперед,
Ти цілована долею стала?
Доля красу принесла?
Вона не дарує кохання.
Вона дасть свободу одну.
Свобода з самотністю дружить,
Самотність у гості зайде.
Красу не дарують для всіх,а хто її має- нехай не страждає, бо вільний той – хто її обіймає ..
Лише з красою разом,ти самотній навік,
Бо хто з того, нап’ється води?
Хто обійме,збереже від біди?
Хто словом і ділом з тобою буде?
А життя воно хитре і плинне.
Пройде – не встигнеш пожить,
Краса та,теж,дівка зрадлива…
Роками тебе обмане…
Старіє усе те красиве, що змолоду несла в світи
І час не жаліє людину, старіє усе, крім душі!
В душі все те цінне, єдине,що спокутує тіло дурне й молоде…
Ну,а в віці, сумному й дурному, залишитись страшенно самій, бо душа засумує – то смерть.
Тож не дай вам долі красивою бути,
Дай вам долю щасливою бути…

Я хочу!

Я хочу співати,кохати тужити
Мріяти,жити і плити.
Бо життя забирає момент.
Я емоцію скину з плеч,
Я кохатиму буду,
Навіть не взаємно.
Закохаюсь в закоханість,у мрію
В житті я так кохаю,
Мене ж-то не кохатимуть так,
Спрагло,сильно і нестримно,
Мабуть, так у книзі життя напишу,
Що кохала я мрію,
А мрія була не моя …

Ти про своє,а я своє…

Ти про своє, а я своє
Ти там, я тут,
І не інакше.
Ми разом тут,хоч на годинку,
А завтра там, на місяць чи на два,
Ти тут напишеш на хвилинку,
Я там дам, відповідь одну.
Там ми зустрінемось на хвильку,
І розбіжимося хто-куди.
Ми зізвонимося раненько,
Залишим смс…
Там знову вийдемо на хвильку,
Побачившись лише на мить.
Піднімем голову швиденько,
Й завмремо разом назавжди,
Хвилинка та,і мить пройшла,
Вже лиця геть змарніли.
Старієм , геть старі.
Отак та хвилька й пролетіла.
Життя було – як мить,хвилина,
Година, рік і вік…
Наш вік пройшов, лише за мить,
Ми не прожили нашу мить …

Невчасно

Ми зустрілися не вчасно
Заклопотані цим світом грішним,
В усіх вої – правди і неправди.
В усіх амбіції за край.
А тут кохання заважає,
Відволікає від рутні…
Ми втичимо у телефони,
Шукаємо кращої біди ,
Усю енергію спускаєм,
В унітази соцмереж.
Там відповіді ми шукаємо,
Як жити далі?
Як модно зараз,
А як завтра буде?
Та досі, я сама з собою,
І ти у себе, сам-собі …

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)