Вірші від Андрія Бондаренко

Мій рідний край…

Мій рідний край, моє життя,

Берези, клени, чисті ріки…

Безмежна, первісна краса

Я не забуду це вовіки.

Я не забуду синє небо,

Шляхи квітучії, поля

І українські добрі села,

Де чутно співи солов`я.

Я так люблю тебе країно!

Держава мужніх козаків.

Ти на руках своїх зростила

Великих, доблісних синів.

Віддала світові в скарбницю

Чудові твори та пісні

І золотавую пшеницю,

Що в полі віяли вітри.

І де б не їздив я по світу,

Де б я не був, що не робив,

З собою в серці я нестиму

Твоїй землі чарівний спів.

Твої великії простори

Переді мною встануть знов,

Всі ці ліси, степи і гори –

Це моя першая любов!

Мить

Я бачив Вас одного разу,

Лише одну коротку мить…

Нам завжди бракувало часу,

Наш вік завжди кудись летить.

Серед юрби, що поспішала

В безвісну прірву марноти,

Ви мовчки небо споглядали,

Ви посміхнулися мені…

Яснії очі – ніжний промінь,

Вуста із подихом весни

І ніби стих набридлий гомін,

І ніби янголи зійшли!..

Та я не зміг, не зупинився,

Помчав, бо справи, гроші, дім…

Хвилюючись не запізнитись

Я долю якось загубив.

Життя. Що може бути краще?..

Що цікавіше за життя?

Ан ні! Ми все шукаєм щастя!

Ми біжимо у майбуття.

І вже коли немає сили

Поворухнутись, щось зробить,

Безглуздість свою розумієм,

Але не повернути мить!!

Спочатку!

Я починаю все спочатку!

Я починаю все з нуля.

Я не бажаю бути в`язнем

У темній пастці забуття.

Мені обридли ці кайдани,

Ці сумніви і страх в очах,

Отож встаємо, Браття!! Ранок

Уже осяює наш шлях.

Кожна людина має вибір

І вибір завжди, завжди є!!!

Нам треба мати лише сили,

Бажання рухатись вперед!

Сьогодні я почну спочатку,

На завтра – буде нас мільйон

І хай попереду так важко,

Але позаду згине сон!

Набридле

Мені набридло життя,

Буденність кожного дня,

Одноманітність дзвінків

І марність безглуздих слів.

Мені набридло, що я

Зрівнявся з купой лайна,

Перетворивсь на ніщо,

Хто винуват у тім, хто?..

Бажання бути собою

Хоча б недовго, на мить! –

Ми здаємося без бою,

Усе у прірву летить.

Цим перегонам за щастям

Один лише є кінець:

Біжати, щоб потім впасти, –

Звести свій шлях нанівець.

Раніше було все просто:

Є мрія, є сенс буття.

Колись я стану дорослим,

Але це все марнота.

Унеможливлює вибір

Відсутність змін у житті,

Багато дуже не встигли,

Ще більш цілком не змогли.

Ще більше не зрозуміли,

Що потребує любов.

Довкола самі руїни

І ми все губимо знов.

Те, що здавалося цінним, –

Не варте жодних зусиль.

На скронях роки сивіють,

На серці туга та біль.

І нащо всі ці розмови?! –

Нещире, зле каяття.

Можливо різні дороги,

А може й доля така.

Проте коли все обридло

І білий день остогид,

Зберу останні я сили

В перед`останній похід.

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)