Мій рідний край…
Мій рідний край, моє життя,
Берези, клени, чисті ріки…
Безмежна, первісна краса
Я не забуду це вовіки.
Я не забуду синє небо,
Шляхи квітучії, поля
І українські добрі села,
Де чутно співи солов`я.
Я так люблю тебе країно!
Держава мужніх козаків.
Ти на руках своїх зростила
Великих, доблісних синів.
Віддала світові в скарбницю
Чудові твори та пісні
І золотавую пшеницю,
Що в полі віяли вітри.
І де б не їздив я по світу,
Де б я не був, що не робив,
З собою в серці я нестиму
Твоїй землі чарівний спів.
Твої великії простори
Переді мною встануть знов,
Всі ці ліси, степи і гори –
Це моя першая любов!
Мить
Я бачив Вас одного разу,
Лише одну коротку мить…
Нам завжди бракувало часу,
Наш вік завжди кудись летить.
Серед юрби, що поспішала
В безвісну прірву марноти,
Ви мовчки небо споглядали,
Ви посміхнулися мені…
Яснії очі – ніжний промінь,
Вуста із подихом весни
І ніби стих набридлий гомін,
І ніби янголи зійшли!..
Та я не зміг, не зупинився,
Помчав, бо справи, гроші, дім…
Хвилюючись не запізнитись
Я долю якось загубив.
Життя. Що може бути краще?..
Що цікавіше за життя?
Ан ні! Ми все шукаєм щастя!
Ми біжимо у майбуття.
І вже коли немає сили
Поворухнутись, щось зробить,
Безглуздість свою розумієм,
Але не повернути мить!!
Спочатку!
Я починаю все спочатку!
Я починаю все з нуля.
Я не бажаю бути в`язнем
У темній пастці забуття.
Мені обридли ці кайдани,
Ці сумніви і страх в очах,
Отож встаємо, Браття!! Ранок
Уже осяює наш шлях.
Кожна людина має вибір
І вибір завжди, завжди є!!!
Нам треба мати лише сили,
Бажання рухатись вперед!
Сьогодні я почну спочатку,
На завтра – буде нас мільйон
І хай попереду так важко,
Але позаду згине сон!
Набридле
Мені набридло життя,
Буденність кожного дня,
Одноманітність дзвінків
І марність безглуздих слів.
Мені набридло, що я
Зрівнявся з купой лайна,
Перетворивсь на ніщо,
Хто винуват у тім, хто?..
Бажання бути собою
Хоча б недовго, на мить! –
Ми здаємося без бою,
Усе у прірву летить.
Цим перегонам за щастям
Один лише є кінець:
Біжати, щоб потім впасти, –
Звести свій шлях нанівець.
Раніше було все просто:
Є мрія, є сенс буття.
Колись я стану дорослим,
Але це все марнота.
Унеможливлює вибір
Відсутність змін у житті,
Багато дуже не встигли,
Ще більш цілком не змогли.
Ще більше не зрозуміли,
Що потребує любов.
Довкола самі руїни
І ми все губимо знов.
Те, що здавалося цінним, –
Не варте жодних зусиль.
На скронях роки сивіють,
На серці туга та біль.
І нащо всі ці розмови?! –
Нещире, зле каяття.
Можливо різні дороги,
А може й доля така.
Проте коли все обридло
І білий день остогид,
Зберу останні я сили
В перед`останній похід.