Вірші від Михайла Звомліна – Частина №2

ЛИСТ З АРМІЇ (жартівливий)

Не плач, Маруся, я вернуся
Ми підем разом у кіно,
До тебе ніжно притулюся
І запитаю:”Як воно?”

У вечір літній, теплий, тихий
На звалений присядем дуб,
Забуду я військове лихо,
Легенько діткнусь твоїх губ.

Ні, ні, не думай, я не буду
Тебе на щось таке схилять,
Що, потім, встидно тобі буде
Про те матусі розказать.

Я буду лиш твоїм бажанням
Сумлінно й чесно потурать,
Бо вже у нас таке кохання
Один одного поважать.

Кохана моя! Як я хочу…
З тобою бути в ось цю ніч,
Я зараз бачу твої очі,
Легенький обрис твоїх пліч.

Легеньку усмішку жадану
На сонячнім твоїм лиці,
А ще згадав, моя кохана,
Весняну квітку у руці.

Оту, що ти якось зірвала
У перші дні тепла й дощів,
Вона тоді вже позначала
Початок наших почуттів.

Та квіточка ота зів’яла,
Бо ти стебло їй утяла,
Але любов в нас не пропала
Хоч нас судьба і розвела.

Як ти без мене там не знаю,
Чи дуже журишся чи ні,
Та я без тебе засихаю
Немов та квітка без землі.

Та квітка знов з землі проб’ється
Коли весна нова прийде
І радо серденько заб’ється,
Як служби час мій промине.

Як Батьківщині борг свій сплачу,
Орлом до тебе полечу,
О, щастя мить! Тебе побачу!
Вже поговорим до схочу!

Бо тут нема кому сказати
Того що б я тобі сказав…
А завтра рано треба встати
І скуштувать армійських страв…

Ні, ні, не плач…Чого тут плакать?
Що дасть сльозинка на щоці?
З тобою б зараз побалакать,
Та жму я… зброю у руці.

ПІД НАРОДНУ

Ой надходять сірі хмари,
Темніють долини,
Їде козак воювати,
Покида дівчину.

А вона бідненька в горі,
Плаче да думає:
“А чи вернеться він звідти?”
Й сам козак не знає.

Десь він шаблю забагрянить
У ворожій крові,
Чи самого куля ранить
На кривавім полі.

Може в раттях страхітливих
Славу він здобуде,
Перемогами уп’ється
Й дівчину забуде.

Та дівчина буде в думах
До нього літати,
З непохитною любов’ю
На нього чекати.

І тоді щось козакові
В серці защінкає,
І в чужім краї кохану
Раптом пригадає.

І зі славою, при шаблі,
І на вороному,
І замучений війною
Вернеться додому.

Поберуться молодята
І у своїй хаті
Будуть своїм малим діткам
Пісеньки співати.

І у церкві будуть щиро
До Бога взивати,
А в саду біля хатини
Черешні зривати.

Свою чашу як зуміють
Разом будуть пити,
Тільки людям би без воєн
Умілося жити.

КОРОТКО ПРО ЛЮБОВ

Я не знав, що таке може бути,
Та це сталось зі мною таки,
Я жадаю твій голос почути
І торкнутись твоєї руки.

Твої очі неначе та казка
Зачаровують душу мою,
Твоя усмішка, вся твоя ласка
Наче шелест квіток у маю

То журюся тепер то співаю
(Хтось подумає:”Що за мудак?”),
Але знай, що тебе я кохаю,
Знай, люблю я тебе просто так.

Радіє все весняним ранком
І квітам хочеться цвісти,
А в мене серце б’ється п’янко
І винувата в цьому ти.

ЕПІТАФІЯ

Не треба плакати даремно
Над тими хто пішов від нас,
Господь бо(г) діє в нас таємно,
Щоб знов ми встали в певний час.
І вже покликаним у вічність
Забудеться уся журба,
І води тихі, потойбічні
З нас змиють всі сліди раба.

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)