Вірші від Тетяни Володимирівни Кунаш. Частина №2

Літати…

Небо. Висота. Політ.
Я так хочу політики.
Хочу тримати повітряну кульку,
Здійнятись у вись.
Побути журавлем.
Я хочу літати.
Будь-де, коли, на чому.
Просто вище від землі,
Далеко в небі.
Мріями я уже в літаку,
Насправді, я ще на землі.
Я так хочу літати…
Скоро мрія здійсниться
І я полечу.

Сім’я

Сім’я- це те, з чого починається світ,
дорога, мрія.
Це рідні люди, близькі душі.
Це простота у словах
І невичерпна любов у серці.
Це слід, мітка на вік:
Хто МИ і якого роду.
Сім’я- це згадка про минуле, реальність істини, погляд у майбутнє.
Це те, з чого нас зліпили.
Це те, з чого ми самі будуємо
уже свою нову сім’ю.)

Україна

Серце моє защеміло,
Ніби, щось сказати захотіло.
Але ти не думай що це так
Воно ще мить щоночі,
Мов у перший знак.
Хочу сьогодні побажати
Своїй країні милій
Більш на ноги стати.
Щоби вся країна чула, бачила і знала,
Що Україна то Європа,
То є центр неї.
А не як кохати десь в новинах: у Австралії…
Україна є! Вільна, незалежна.
Україна наша рідна земля.
Всім хочу я сказати:
Дякую за ці 27 років її життя.
Вона така ще юна, зовсім молода.
Хто мені допоможе
Поставить на ноги,
на ноги поставить її.
Тим скажу я:
“Дякую” у сні.

Кулі солдата

Солдате! Ти мріяв про вільну Україну свою,
Захищав Батьківщину від злого народу
Тепер уся земля засипана
Кулями ворожих снайперів.
Хотів би я побажати
Солдату зустріти свою матір
У білому, білому вбранні,
Неначе ту нашу Україну,
Що не дочекалася солдата живим.
Щоб війна закінчилася вмить,
Бах і нема.
А потім тільки слова,
Яким судилося стати підручником з історії.

Тобі 27!

27 років!
Ти така ще юна й молода.
Може ти вже мама, бабуся
чи зовсім вдова?..
Я хотіла тобі сказати:
Ти прожила так мало літ,
Відчула присмак крові.
Знаєш щастю радісну ціну.
І кожен день для тебе воля,
Воля для твого народу.
Ти народилася в неволі
І виросла в журбі.
Тепер ти вільна! Наша Україна.
З днем народження тебе).
Будь завжди вільна, незалежна,
нікому не підкорена.

23.49.57

– Година яка?,- добрий чоловіче скажи.
– За хвилину осінь, за пів хвилини. Ба навіть менше, адже уже завтра вересень.
– Вересень? Так скоро? Дивно. Ще тиждень тому була весна, а вчора- літо. Ще ж учора червень, наче, був.
– Учора червень, сьогодні липень з серпнем перетнулися, стали на один бік крила, а завтра – вересень уже. Гляди ж та й грудень пройде, рік мине, а там в знову – весна.
– Весна… Дякую за пред’явлений для мене час. Уже напевно осені надійшла пора…
– До серпня.

* * *

Я ніби над прірвою,
Хоча і стою двома ногами
На рівній землі.
Я не рухаюсь, я просто стою.
Я маю вибір,
Складний, але водночас простий.
Це перехрестя доріг,
Де є всі кольори світлофору.
Вони змінюються одночасно,
не по черзі, а довільно.
Важко їхати вперед,
Коли нога частенько на гальмах.
Буває жовтий:
Ти не їдеш, ще стоїш.
Невідомо який наступний
засвітить колір.
Чого чекати, звідки знайти?
Треба зробити вибір,
Треба якось перечекати….

Протилежні життя

Два паралельні світи,
Дві точки ріки.
Усе таке просте і біле,
Що наче Рівне, миле.
Сніжні ліси показують своє обличчя,
І сіре ягнятко жує травичку.
У календарі зима,
А за вікном – весна.
Тепленький автобус, мокра земля,
У бардачку лежить свіжа вода.
Бензину повний бак,
І ти підвішений на гак.

Ранок. День як всі

8-ма ранку. Потрібно вставати,
А я думаю коли лягати.
Люди поспішають на роботу,
А я хочу спати.
Цілу ніч мала очі відкриті,
Зараз бачу подушку в зорі.
Куди поспішати,
Як ніде пальця діти?
Я вже встаю. Ну ще хвилина.
Ну пів секунди дайте ще
Побачитись з подругою.
Ковдру зніму, каву заварю,
Я вже готова, я вже йду.)

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)