Вірші від Тетяни Володимирівни Кунаш. Частина №4

До Бога…

На одне коліно прихилися
І думками будь згори,
Тихо Богу помолися,
Він почує всі твої думки.
Відкрий своє серце,
Відкрий свою душу.
Почуй, як ангели говорять.
Образа йде з лиця,
Ноги тремтять без кінця.
Усе добре, Бог з тобою.
Людино добра!
Ти тільки вір, будь собою,
Не гріши,
І Бог буде завжди за твоєю спиною.
Від злого збереже
І радість примножить.

Від Тетяни

Привіт солдате! Ти мене не знаєш,
Я просто дівчина, живу собі як всі,
В моєму місті тихо, не стріляють,
Але війна торкнулася душі.
Я можу тебе зрозуміти –
У мене брат воює з іншої сторони.
І так боляче і гірко
Щодня дивитися новини,
Коли показують загиблих на війні.
Молоді обличчя, гарні хлопці,
А уже в труні…
І Ангел Божий не вберіг
Від злої смерті за поріг.

Все змінюється, усе пов’язане
Гроза перериває сонце,
Ніч замінює день.
Хвилина пильнує добу,
Стежина мандрує дорогу.
Так і діти
замінюють старих…
У світі все пов’язане,
Взаємне і змішане…
Є синонім – шукай антонім,
При паралельних прямих
Додай лінію – матимеш точку перетину.
Маєш землю – поспішай у космос.
Маєш друзів- знайдеш любов,
Є батьки – буде дитина.
Не гальмуй – йди вперед,
Бо все змінюється.
Усе взаємопов’язане.

Колишня сім’я

Старший брат, молодша сестра.
Брат проти брата, син проти батька,
А мати одна…
Б’є біла фортуна в серце,
Вогонь обпікає лице.
Чобіт малий, та і тей один…
Форма ніби є, та і та як скло.
Лютий мороз, холодна зима,
Босі ноги- сніг, вода…
Голодний – не підійти;
Спраглий – багнюка навкруги…
Вибух, танк, обрив і яма
Солдат поранений лежить,
Нога на волосині вісить.
Кров іде струєю. Не зупинить…
А смерть іде. Вона ступає ніжно,
Примар тримає тісно за узду,
Ноги солдата ув’язала тісно.
Багряна стрічка скувала на зиму.
А смерть, згідно гороскопу,
Руки простягає – йде вперед.
Неможна, не було такого люду й кроку
Щоб від неї кудись втекти,
зійти з порогу…

Брат на брата!

Стріляли постріли, гармати відбивались.
Кров’ю залилося все, як в тій долині
Ріки розливалися донині.
Де не глянеш, скрізь маки червоні,
Ти запитаєш: “Чому? Чому їх так багато?
Ними все поле всипано, та ще й не одне…”
І хтось тобі дасть отвіт:
“То маки, ті червоні – то душі загиблі…”
Солдати, що війна насіяла повсюди,
Їх рот багато полягло, не одна…
В кожній хаті плаче сива мати,
Донька, дружина і син маленький запита:
– Де наш тато??? Коли він вернеться?
А батька вже нема…
Він поліг у бою за волю свого народу,
Землю захищаючи грудьми…
Побратими схоронили,
Мертвого матері віддали…
…Йде скорбота по всій Землі,
Про нашу неньку – Україну.
Солдат життя своє в бою віддав за тебе,
Щоб жив ти в мирі і у тиші,
І про минуле пам’ятав,
А ти не ціниш і життя хвилини…

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)