Вірші від Тетяни Володимирівни Кунаш. Частина №5

Весна іде

Весною ходять рано,
Ще пташки не співають у гаю.
Жаба спить в піску у мулі.
Журавлі вертаються з вирію.
Лебеді вже є
На річці за містом.
Стрічають весну-пору
І сушать гілля навмисно.
Усе цвіте і ніжно пахне,
Став добирає води.
Собака ходить тихо
Прибирає сніг з ноги.

Роздуми

Кожна людина має шрами,
Повністю покрити ними
Не кожен бачить,
Вони всередині.
Душа не відкрита книга,
Має певний замок
Не кожне спроможний зламати,
Треба підібрати пінкод.
Для когось щастя у журбі,
Комусь достатню ковток,
А комусь не вистачить життя.
Хтось має любов без дна,
А комусь уже літа
Сивиною голову покрива.
Не треба чекати,
Що стане простіше і краще.
Труднощі будуть завжди!
Треба вчитись бути щасливими зараз,
Інакше не встигнеш нікуди…
Навіть, спаливши сторінки,
Як минуле не зітреш з голови.
Усе залишиться колишніми, тим самим.
Ми самі малюємо наше життя.
Коли весело, людина щаслива,
Вона насолоджується простою музикою.
Коли сумно – починає розуміти текст.
Життя пов’язане всьому між собою
В стежках, доріжках і містках.
Коли нас двоє – в світі легше жити.
Не потрібно нам думати про сумне,
Навіювати треба хороше,
Почуття не ховати,
Правду людям треба казати.
Невже це так важко зробити?
Підійти, обійняти, сказати…
А можливо все буде інакше,
Ніж ми думаємо завжди і всюди…
Життя, як бумеранг
Не знаєш чому сподіватись у слід.
Потрібно жити сьогодні,
Не думать про завтра,
Минуле пам’ятать завжди.
Пам’ятай!
Кольори в житті твоєму
Вибираєш тільки ТИ,
І тобі обирати: білий, чорний
Чи червоний по життю тримати.
Вибір в твоїх руках,
рішення за тобою,
Але не вибирай легкого шляху
Йди по камінню, пустелі, болоті,
Ти доберешся вершини гори
Тільки не здавайся, а йди!

ЧУЄШ, МАМО…

Чуєш, мамо…
Прислухайся!
Як гримлять гармати,
Що серце впадає в п’яти
На очі наливається сльоза
І згинається, тремтячи душа.
Руками лізеш в коси,
Вириваєш з непокори,
Душа стогне, божеволіє
Серце в рани впадає.
За вухами лящать не пироги,
А зловісні кулемети, снаряди,
І на поживу для тебе «Максим»!
Командир кричить: «Петро, зупинись!»
А ти вперед біжиш босоніж
І не лякає тебе граната,
Що поруч друга рве на шматки,
Зупиняєшся на хвилину, знімаєш шапку і…
далі біжиш.
Десь в далі чути голос слабкий:
«Вперед, хлопче, за Україну, за волю,
За єдність, за свободу життя!!!
В ім’я Матері благословляю тебе!»
Зліва і справа барикади,
А попереду тримає ворог ціль.
Не сховаєшся нікуди- та й не треба!..
За волю свого народу до кінця стояти буду!
Мене шабля не зачепить
І ворожа куля не візьме!
Буду битись, до кінця, до останньої краплі крові!
Не вмре Україна моя!!!
Загину я- стане інший,
І так до кінця.
Ми відстоємо долю країни,
Згадаєм, що таке «козаки»,
Крим вернемо народу,
Території відновим свою,
Не дамо запаскудити мову,
Донбас не віддамо нікому!
І років так через пару
Згадає нас світ:
Що були от такі то солдати,
Що полягли за країну свою.
Нагороду після смерті присудять-
Дитині твоїй віддадуть.
Душа витатиме десь в далі, десь на землі
І зрадіє, як мала дитина.
Будуть дякувать та згадувать тебе
За вільну нашу Україну!

…Ти чуєш це, Мамо!!!
Чуєш!!!
Прислухайся!!!
Запам’ятай!!!
Перекажи нащадкам!

* * *

Я змінююсь, я знаю.
То сила чарівна заманює мене.
Чи то кохання в голову дало?
Чи навчання дорогу обвело?
Чи, може, хтось зворочив,
Погане світло промочив?
Батьківський дім уже далеко,
Не маю часу вороття.
Світ змінився, став інакшим,
А з ним – і я.
Попереднього уже не буде,
Є тільки завтра,
Вчора вже забудь.
Іншої мене ніхто не знає,
Знають тільки цю, що є тепер.
А я ще пам’ятаю…молодість свою.
Та хіба повірять
В розповідь незнану.
Кому потрібні ці чутки?
Я є і буду, то вже факт.
Інакшою враз не стала,
Тільки крок зробила вперед.
Старша стала, змужніла.
Я змінююсь… Я знаю.
Мені це до снаги.

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)