Вірші від Валентини Особлюк

ВДОМА

Валентина Особлюк
Валентина Особлюк

Тихий вечір ліг на плечі,
Стомлених полів,
Вітер,тиші не перечить,
Хоч би і волів.
Травень, щедро розстелив –
Килими’ розмаю,
Рай існує на землі,
Я це точно знаю.
Кожен захід сонця й схід,
Це – нова пригода!

І коли дрімає світ,
Лиш не спить природа.
Тут таке блакитне небо,
Більше,як ніде’,
Стежка десь за обрій вище,
В далечінь веде.
Наполохана діброва,
Весняни’м дощем,
Як же,добре бути вдома!
Ну а де,ж іще?

БЕЗ МРІЇ

Людина без мрії – метелик без крил,
Як без сонця холодний,німий небосхил.
Людина без мрії – як море без хвилі,
Вона повноцінно вже жити не в силі.
Людина без мрії – мов квітка всихає,
Як пташка крилата,яка не літає.
Людина без мрії – поет,що не пише,
Як гілля без листя,що вітер колише.
Людина без мрії -душа без надії,
Людина без мрії – прожити не вміє!

ПРО ДУШУ

Тремтить душа у стомленому тілі,
Вона так прагнула у світі боротьби,
Дійти нарешті до своєї цілі,
І в цьому помогти їй мав би ти.

Вона ж для тебе кращого хотіла,
І стежкою одною поруч йшла,
І мала б крила,вже би полетіла,
Та приводу такого не знайшла.

А ти й не відчував того ніколи,
Як часто вона брала на поруки,
Тебе в хвилини відчаю й розлуки,
Коли збирався опускати руки.

Душа болить коли не віриш в неї,
Коли переступаєш власні межі,
Вона ж насправді – як відкриті двері,
Вразлива й чиста,тільки без одежі.

СПОМИН

Наснився сон;
Я ще маленька,
На дворі літечко спекотне,
Моя бабуся вже старенька,
А я щаслива й безтурботна.
Бабуся кочегарить в печі,
(Мабуть,пектиме калачі),
Окраєць першого до речі,
Звичайно,що віддасть мені…
Наллє парного молочка,
У планах в неї,ще куліш,
Мені зав’яже фартушка,
Допомагати мчу скоріш!
Буду маленька господиня,
Та ні!Мабуть,мені не снилось,
Це спомин про моє дитинство,
Тепло,що у душі лишилось!

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)