Вірші Юрія Долінського

Все ніяк не можу.

Я хочу цьому світу сказати щось важливе,
Та все ніяк не можу це зробити!
І те моє відверте і сміливе,
Чомусь безсиле потрібну думку відкрити.

І так мене й не чують люди,
Бо мабуть говорю я за тихо!
Вже здавалося перелопатив усюди,
Але, одне і теж знаходить мене лихо.
Юрій Долінський.
* * *
Поживи теперішнім хоч трохи,
Тим що в тебе зараз є!
Не зазерай у епохи,
Поміть сьогоднішнє своє.

Не прагни у минуле,
Й не линь у майбутнє!
Бо усе дарма.
Подивись на нинішнє набуле,
Оціни незабутнє,
І безцінне зокрема.
Юрій Долінський.

* * *
Нестримно минає твоє життя,
І що тобі до епохи!
Все одно до закінчення земного буття,
Залишиться два вздохи.

Пройде воно в негараздах, метушні,
І до тебе їй діла не буде!
Тільки вдячний промінь на весні,
У твою оселю прибуде.

Можливо єдина людина на землі,
Приділить тобі свою турботу!
І ти безвістю полиниш у млі
Полишив назавжди не одну прикру суботу.

Юрій Долінський.
* * *
Зазернути б у епохи,
Що ж там відбувалося колись?
І пожити б ними трохи,
Та знайти зв’язок якийсь.

Із минулого в майбутнє,
Переміститись не спіша!
Щось побачити там путнє,
щоб посміхнулася душа.

Юрій Долінський.
Це є так.

Життя і в дійсності біль,
І воно лише руйнує!
Нічого не значить виставити ціль,
Бо постійно все блокує.
Та й робить тільки навпаки,
І ламає, ламає, ламає!
За ці пройдені віки,
Всесвіт так нічого й не міняє.
Юрій Долінський.

* * *
Світ скотився до примари.
Безкрає небо вкрите дощем,
І рясні падають хмари!
За таким же плачем,
Світ скотився до примари.
І продовжує далі котитись,
Людство штовхаючи у прірву
Чи зуміє він зупинитись?
З більшою частиною на краю.
Юрій Долінський.

* * *
Серце б’ються у мені,
І лунає його стук!
Відмовляє творити речі сумні,
І заходити до мук.

Душа схована в мені,
Що вона чудна говорить?
Ти не буть поганим, ні!
Нехай гріх тебе не тривожить.
Юрій Долінський.

Майбутнє, я зрозумів твій наказ.

Летять роки…
Біжать віки…
Неквапливо крокують тисячоліття.
І десь між ними:
Я, ти, він- ми,
Хто ми? Мить суцвіття!
Мудрість віків!
Місток між минулим і майбутнім?
Замолення предково-своїх гріхів,
Перед остаточним і незабунім.

Галина Хитенко. і Юрій Долінський.

Дивовижна жінка.

Я її бачу мильком, і так короткочасно,
Вона проїжджає біля мене щодня!
Й часом буває це дуже вчасно,
Але при зустрічі буваю не зібраним я.

Їздить за горизонт, вона далекобійник…
Та й на пошту привозить товар!
У її очах яскраво палає вогник,
Від того що може бачити світло від фар.

Вона водить досить професійно,
Не кожний ще чоловік здатний на це!
І я пишаюся й радію за неї вільно,
Найщиріші їй почуття зароджує моє серце.

Не всі жінки можуть на таке піти,
Мало яка бути далекобійником забажає!
Але вона зуміла хоробрість в собі знайти,
І кожний день вдячно свою місію приймає.

Таких жінок надзвичайно мало,
І ось я знаю одну із них!
Від цієї думки душу щастя сковало,
Й пройняла гордість від розумінь цих.
Юрій Долінський.

Ми частина природи.

Так, я не спорю світ є не простим,
Але, яка ж природа чарівна у ньому!
І бути я повинний тільки таким,
Щоб відповідати її статусу простому.

Навіть не більше і не менше теж,
Лише бути гідним краси цієї!
Щоб у ній купатися постійно без меж,
Наповняючись щастям від радості своєї.

Бо краса одне із найціннішого що є,
А особливо якщо це краса природи!
Вона в дитинстві лікувала серце моє,
І душі вручила найкоштовні нагороди.

Ще цінніше за о цю красу,
Це любов природи невичерпна до нас!
І я велике прохання людству несу,
Не дозвольте щоб її життя обірвався час.
Юрій Долінський.
Вантажник.

Він несе, він везе,
Його розриваючи в усі кутки кличуть!
В кожний відділ доставить і перевезе,
Але, за це його не звеличуть.

Він залишиться прозорим для всіх,
Як та людина не видимка!
Це є і кара його і гріх,
І зароблена маленька копійчинка.

Про нього без потреби не згадають люди,
І не прочитають зворушливого вірша!
Його ніби і нема, але є він усюди,
Той у кого тихо плаче душа.
Юрій Долінський.

Ода Василю Стусу і йому подібним.

Є мужні люди, рядка і речення творці,
Вони всі перешкоди жваво долають!
Їх сила в слові, та в писемній руці,
Цим ж зло і негаразди нерідко перемагають.

Варто сказати, що понад усе,
Щоб не було вони ідуть вперед!
Їх справедливість шляхом своїм несе,
Правда, життя не схоже взагалі на мед.
Юрій Долінський.

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)