Вогонь омани – Lily Amel

Ми всі колись, кудись летим,
“Адже вогонь горить. Дивись! Он там!”
Хоча насправді бачимо лиш дим-
Оману обнадієним очам.

Чомусь, усі ми часто забуваєм,
Те, що природа нам колись дала.
Й коли, про те ми з горем пригадаєм,
Назад, вже не віддасть вона.

Чомусь, про це ніхто не знає,
Ніяк не розгадає цю загадку.
Коли ж урешті-решт, воно зникає,
Ми лиш записуєм його, як згадку.

Й женучись разом за вітром в полі,
Ніхто, й ніколи навіть не помітить.
Найвищої, в цьому світі, тополі.
Тож щастя їх всіх також не освітить.

Здаволось, що згадати неможливо-
Нова історія тепер його змінила.
Й від вогню, чекають всі на диво,
Тому й летять до нього, як на крилах.

Й колись ми, може, навіть зрозумієм,
Що завдяки природньому лиш благу
Робити можем, тільки те, що вмієм,
Й саме це надасть нам всім наснагу.

Рано, чи пізно ми усі впадем,
Бо жадібністю нас усіх накрило.
В погоні за примарним цим вогнем
Втрачаємо ми, свої власні крила.

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)