Володимир Ярославський – “Коли кохаєш – не потрібно слів.”

Коли кохаєш –
Не потрібно слів.
Це почуття –
Неначе вперше, ти літаєш.

Ідеш по вулиці,
Всьому радієш.
Навіть, бездомній пташці,
Потроху їжі досипаєш.

Зайшов до парку,
Природу відчуваєш.
Співає пташка, сідаючи на лавку,
А ти їй – віршика розповідаєш.

Такий весь заклопотаний,
Та тільки лиш одним.
Такий собі замріяний!
У спогаді своїм.

Проходить мить, і закриваєш очі,
А потім, тепло-тепло на душі.
Усі проблеми й негаразди,
Кудись – поділися сами.

І лиш, повіяв літній вітер –
А ти замріяний сидиш.
Увесь закоханий, чуть-чуть тремтиш,
Від довгих днів, і їхніх літер.

Напевно, все-таки весна,
Колише мов колиска.
Нехай давно настало літо –
Та в серці – його іще нема.

Відкривши очі, погляд свій провів,
І не замітно замовчала пташка.
Сидить собі, без забобонних слів,
Немов в цю мить, почалася казка.

А й справді, дивно стало,
І раптом, так забракло слів. –
Пташка відчула все безслівно!
І ти її – нарешті зрозумів:

Коли кохаєш, –
Не потрібно слів.
Це почуття, –
Неначе вперше, ти літаєш.

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)