Володимир Ярославський – «Підкори моє серце грозою»

Підкори моє серце грозою,
Власним словом, його обпечи!
Хай умиється з ранку росою,
І відчує, що не можна втекти!

Не женись, не біжи, не побивайся,
Не навздоженеш ти щастя мого!
Поки вірив, кохав, й озирався –
Ти не відала щастя того!

Ця вся туга іще не закінчилась,
Не закінчується й горе моє!
Лиш маленька краплинка лишилась,
Щоб відчути, вільним себе!

Не ридай моє серденько, чуєш?
Та любов, ще не скоро пройде!
Порадій, ну чого ти сумуєш?
Тихий вітер, у сину ж не дме!

Більш не будуть тебе обіймати,
І казати погані слова!
Не сумуй, сумувати не треба,
У руках моїх доля твоя.

Поки вітер розвіває сумління,
І пропадає думка, сумна, –
Я в легені вдихаю повітря,
І приходить, скука важка!

Та чому, його так важко вдихати,
Коли серце, як грім той гудить?!
Коли блискавка, немов урагани,
Від великого ритму тремтить!

Тут потрібно, напевно згадати,
Що душа – не потребує тепла.
Бо у серці, не дає спочивати,
Великодушна, й нікчемна гроза!

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)