Я йду темно-сірими вулицями – Анастасія Пономаренко

Я йду темно-сірими вулицями
Міста, де вперше зустрілися ми.
Йду я і мрію побачити знов,
Моб болючу, трагічну першу любов.

Бо в цей самий час, кожного дня,
Ти йдеш із роботи додому одна.
Нарешті тебе я у натовпі бачу,
І крила з’являються в мене неначе.
Моя серце гаряче б’ється частіше,
Нема на цім світі ніж ти чарівніше.
Твоє чорне волосся й блакитні ці очі
Приходь у сон мій кожної ночі.
Але ти й не помітиш, що тебе я чекаю,
Зо моїм почуттям не видно і краю.
Ти йдеш собі далі. Твій погляд, мов лід,
На серці моєму викарбовує слід.
Скотилась щокою кришталева сльоза,
В душі моїй темрява, злива, гроза.
Про те, що кохаю ти й гадки не маєш,
І навіть, як звати мене ти не знаєш.
Та ввечері завтра прийду сюди знов,
Щоб зустріти тебе – моя вічна любов!

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)