А життя – це поле несходиме.
Й незважаючи на часу лет,
«Ще не вечір!» – віршами дзвінкими
заспокоював мене поет.
В черзі я стою до до гардероба.
І в трюмо – жива ця течія.
Бачу, сива в ній стирчить особа.
«Що за дід?» Аж придивляюсь – я.
Автор: Дмитро Білоус; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua