Зимова ніч – Kien k

Однієї студеної , зимної ночі
Я вертався додому ,
Крізь великі сніжні кручі
Ледве пересуваючи свої ноги,
Майже нічого не бачивши
Крізь ледве відкриті засніжені очі
Я йшов неспішно в свою хатину.

Побачивши близько свою домівку
Я дуже зрадів , бо хотів вже у ліжко.
Стомлений , зморений дійшов
До дверей , крижаними
Руками знайшовши ключі ,
З дрижанням таки попавши в щілину
Нарешті з’явився я в теплій хатині .

Напевне у всіх в цей момент радіє родина , але , привітала мене
Тільки одна дитина .
Мій песик від радості бігав по полу
Кружляв , танцював, мов дзиґа навколо,
Я також зрадів цій зустрічі нашій
Бо це звісно ж краще ,
Ніж сидіти в холодній кімнаті
Де крім тебе лише тупі та пихаті .

Відразу зайшовши , я зняв все лахміття.
Повними грудьми вдихнувши повітря,
Зібрався робити вже всі хатні справи ,
Але почув що десь заспівали .
Зрозумівши що то був не спів ,
А ледве чутний, тихий дзвін ,

Підійшов до дверей , та крізь скло ,
Я помітив хлопчину , невеликий на зріст,
Ще дитина , одразу свій погляд звернув
Я на тіло , воно , замотане в кволу тряпчину , зовсім вже сніжне
Та вже посиніло . В тонких своїх рученьках тримав він дзвіночок.
Він був вже пошарпаний та
На диво , підійшовши блище почав він дзвонити в край гомінливо .

На одну мить впав я у ступор .
“Що ця дитина робить на дворі?
В такій одежі , та в такій порі? ”
Але відійшовши
Нарешті відкрив йому двері.

“Хлопче , що ти тут робиш?
Чому так ти вдягнений , без дорослих ходиш? ”
У відповідь я почув одне :
“Мої батьки були поряд ,
А потім десь ділись , немов ,
У сніжному хуторі вони вмить розчинились”

Теплою ковдрою вкутавши хлопця
Кинувся я до телефону ,
Але не знайшовши зв’язок
Мене охопив дикий шок.
“Як це немає зв’язку в цю годину?!
Мабуть винна ця хуртовина”

Оговтавшись від цієї новини
Швидко вернувсь до малої людини.
Доторкнувшись до його синього лобу
Мою руку покрила кірка з льоду .
З острахом відсмикнувши руку
Відчув , холодніша стала домівка.
По тілу моєму пробігли мурахи ,
Руки трястись почали від страху.

І тут зрозумів я , щось тут не так!
Не вистачає однієї деталі ,
Чому біля мене ніхто не ганяє?
Де ж дівся мій друг?
Мій маленький товариш?
Від цієї думки і глузд зосвім втратиш.

Щоб не схвилювати нікого
Посміхнувся я хлопцю
І побіг , як ніколи ,
Щоб знайти свого собаку ,
Мої очі зі швидкістю світла
Рухались крізь всі мої житла .
Ні в хатинці його , ні в моїй кімнаті
В голові лиш одне
“Де ж ти приятель?”

В одну мить страх змінився
Болем та жалем , мій собака лежав
У кутку кімнати , весь тремтів ,
Ніби його хтось злякав .
“Чому це тебе тут притисло?
Чому ти тремтиш весь
Ніби над тобою щось страшне нависло?

Тут почувся голос хлопчини :
“Дядьку ви де ? Я з вами відпочину”
Тут інстинктивно закрив я двері ,
Голос хлопчини був подібний химері.
Щось всередині мені підказало
Якщо хочеш жити то відкривати зарано.

А з-за дверей чувся крик та стукіт
“Дядьку , впустіть , мені лячно самому!”
Але я вже знав що то була не людина
Тому я не відкрию нікому!
А крик все гучнішав та все більше
ставав не схожий на дитячий ,
Мені від цього ставало більш лячно.

Разом із ним змінився і стукіт
ніби вже б’є доросла людина .
Хто ж це такий в обліку дитини?
Температура в кімнаті вже нижче нуля,
Вже від холоду голову крутить
Скоро заплющаться вже мої очі
Благо , залишилось меньше півночі.

Собака скулить , а воно досі ломиться у двері .
І тільки одна думка в голові
“Благаю , нехай вони витримають
Благаю!”
Так і заплющив я важкі очі
Сподіваючись пережити ці півночі.

Прокинувшись вранці кинувся до собаки
Вона собі тихо спала
Ніби нічого того вона вже не пам’ятала
Потім тихесенько відкривши двері
Які ,доречі, були досить дебелі,
Помітив наслідки вчорашніх подій.

Були вони до страшного сині
Їх ніби за ніч всіх покрив іній .
Здоровенні вм’ятини
В товстій дерев’яній двері,
Вдалося залишити цій химері.

Вийшовши з свого маленького бункеру
Пішов перевірити наявність страшного,
Ноги мої були наче с паперу
І в цьому не бачив нічого смішного.
Ковдра лежала посеред кімнати,
Ніби хотів хтось на ній поспати
Повернувся до звуку , та втратив мову.
Застиг на місці я , мов з картону.

По телевізору йшли новини
В яких йшлося про тутешню родину.
Кажуть знайшли їх замерзлими насмерть
Але не були вони одному місці.
Саме хлопчину знайшли в двух Кілометрах від моєї домівки.
Кажуть хлопчина йшов по допомогу
Але хуртовина взяла перемогу
По фото відразу впізнав мого гостя
Тоненькі ручки й чорняве волосся.
До них був прив’язаний маленький
Дзвіночок , що мені сразу кинувся в очі.

Що ж це було? Ми ніколи не дізнаємося.
Але одне ми знаємо точно , якщо до вас Вночі стукають у двері , нізащо не розплющуйте очі.

Написати комментар. БЕЗ РЕЄСТРАЦІЇ, лише ім'я та імейл (за бажанням)