Поезія України

Сучасна українська поезія


Категорія: Калинові зорі

Мелодія душі

Якби не чув мелодії такої,
То все б спокійно й лагідно текло.
А то почув цю пісню, і до болю,
Неначе жаром душу обпекло.

Вона пливе повільно над рікою,
Закутана в лунку вечірню млу,

І над простором тиші і спокою
Вирує, в’ється і бентежить слух.

Слова прості і лагідні про МАМУ,
Крилом торкають душу без кінця.
І випливає, ніби із туману,
Мелодія, що полонить серця.

Вона цілком забрала мою душу
Й ДО серця прикипіла назавжди.
Тож, де б не був, мелодію я мушу
Безтямно шанувати й берегти.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Калинові зорі в калиновім краї…

Калинові зорі в калиновім краї,
Де мамина пісня, барвінковий цвіт.
З любов’ю, калино, тебе величаю,
Ти символ моєї Вкраїни навік.

Ти в радості й в смутку зі мною, калино,

У свята весільні завжди на столі.
До вікон сузір’я твої нахилились
По всій Україні, у кожнім селі.

Калинова доле, калинова мріє,
Що жайвором лине до синіх небес.
В глибоких снігах тебе серцем зігрію,
У бурю собою закрию тебе.

Квітуй буйним цвітом, мов та наречена,
Даруй людям радість, а думці – політ.
Хай сильною буде Вітчизна священна,
Хай квітне, неначе калиновий цвіт!

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Як струмки до ріки…

Як струмки до ріки,
Тихо плинуть роки –
За плечима
Давно уже повінь…
Я не той, що колись…
Тільки чому ж болить
У душі моїй
Давній той спомин:
Ми і місячний сад,
І на віях роса,

А довкруг –
Листопадова осінь…
Я не твій, я – нічий,
Тільки чому ж звучить
Голос твій
В моїм серці і досі?
І щоосені знов
Моя перша любов
Розквітає,
Мов квітка з кришталю.
І собі на біду
Знов до неї іду,
А вона –
Усе далі і далі…

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Знову свічку запалив світанок…

Знову свічку запалив світанок,
Кольори і звуки оживив.
Я тебе запрошую на танок
В тихий сад,
Під музику трави.
Яблуні
Тобі простягнуть віти,
Щік торкнеться не сльоза – роса.

Я одній тобі
У цілім світі
Подарую
Цей ранковий сад.
Знову свічку
Запалив світанок,
Де й поділась
Синьоока ніч.
Я тебе
Запрошую на танок,
Ніжність рук
Довір мені…
Своїх.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

…Тільки б вирватись зміг із словес-бур’янів…

…Тільки б вирватись зміг
Із словес-бур’янів,
На добро
Обернути події,
Щир відчути
Людської душі і ланів
Не на шпальтах газет,
А на ділі.
Бути сином землі
У краю, де родивсь,

Де оспівана кожна билина,
Аби день мій з дороги
Ніколи не збивсь,
Не гірчив мені спогад полинно.
В пориваннях моїх до ясної мети
Не зреклася щоб блудного сина
Й не зазнала ні сліз,
Ні образ, ні біди
Незалежна моя Україна!

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

До рідного слова торкаюсь душею…

До рідного слова торкаюсь душею,
Боюсь очорнити чи зрадить його.
З цих слів наша мова, пишаємось нею –
Це музика й пісня народу мого.

Без неї не зміг би на світі прожити,

Не зміг би помітить земної краси,
Не чув би й не бачив, як шепчеться жито,
З якого стікають краплинки роси.

Вона – джерело й найчистіша криниця,
З якої черпаю натхнення й снагу.
Вона кришталево дзвенить і іскриться,
Я нею тамую духовну жагу.

У шелесті трав, у цвітінні калини
Я чую цю мову у сні й наяву.
Вона в моїм серці, – це вся Україна,
Я дихаю нею, я нею живу!

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Піду у луг…

Піду у луг,
На вранішні
Покоси
Впаду
Як у дитинстві,
Горілиць.
І хай гартують
Голос
Дзвоном коси
Й доносять
Пісню
До сільських
Світлиць.
Піду у луг,
Вчеплюсь
Туману

В гриву
І з ним
Зіллюся
В рідну
Синяву,
І стану просто
Вільним
І щасливим
Від того
Що на цій
Землі живу.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

За туманами літ даленіють дитинства причали…

За туманами літ даленіють дитинства причали,
Озирнутись не встиг, а вже старість у очі ячить.
Чи ті жив, чи не жив – прудкі роки галопом промчали.
На життя терезах мізерна лишилася мить.

Проте суть не у тім, що літа журавлем пролетіли.
Головне, як ти жив, що ти бачив хороше в житті:
Жахкий скрегіт війни страшним болем пронизував тіло,
Вкрав і радість, і сміх, і дитячі літа золоті.

Все в житті пережив: стогін, жах від жорстоких репресій,
Голод, каторгу, смерть і трухлявий млинець з берестка.
Їм людина ніщо й не потрібно їм інших професій –
Револьвер, куля в лоб – не здригнеться, не схибить рука.

Ось отак і прожив, за життя назшкрібав копійчину,
Та знайшлися ділки – обікрали без всяких причин,
Як раптово помру, вже не куплять мені домовину,
Бо на старості літ залишився фактично ні з чим.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Дихає прозора прохолода…

Дихає прозора прохолода,
Верболіз закутався в туман.
З лісу, з поля, з сивого болота
Тихо підкрадається зима.

Краснобоке літечко зів’яло,
Яблуком скотилось за поріг.

Листя золоте нечутно впало
Килимом пухким до наших ніг.

На ромашках відцвіли росини,
Відсюрчали коні-стрибунці.
Перелітний птах у небі синім –
Мов сльозинка тепла на щоці.

На ланах із ранку і до ночі
Крають землю гострі лемеші.
Не зів’яло літечко, бо хоче
Залишитись у моїй душі.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Бринить струна осіннього проміння…

Бринить струна осіннього проміння,
Засмагле листя на вітрах дзвенить.
А час летить в прийдешні покоління,
Його й на мить не можна зупинить.

Легкий вітрець торкає серця струни,

В душі багряно осінь догора.
Ми вчора ще були з тобою юні –
Сьогодні вже на скронях срібло гра.

Та прожиті літа не стануть тліном,
Не ятрить серця гострий смуток-щем.
Хай час летить в прийдешні покоління –
Ми в світ оцей повернемось іще.

Народимось намистечком калини,
Краплиною ранкової роси,
Фіалкою і листом тополиним,
Щоб рідний край не згаснув без краси.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua