П’єр де Ронсар – Любов до Кассандри

Ходім поглянемо, кохана,
Ми на троянду, пишну зрана,
Убрану в пурпур осяйний,
Яка у сутінь вечорову
Втрачає одіж пурпурову
Й рум’янець, гожий, як і твій.
О, як же мало їй простору
Судьбою дано для убору!
Краса так скоро відцвіла!
Безжальна мачуха природа:
Це ж дар її – непевна врода,
Що лиш до вечора й жила.
Поки ще почуття тендітне,
Поки ще юність буйно квітне,
Віддай належну їй ясу:
Рви квіти молодості, люба,
Бо старість, як троянду, грубо
Твою понівечить красу.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

П’єр де Ронсар – Любов до Кассандри

Із голкою в руках майстерниця Єлена
Уміла вишивать бої своїх мужів,
А в тебе по канві між розмаїтих див
Чи в’яві оживе життя моє стражденне?

Кохана, чорну нить ти вибрала для мене,
Щоб вишить мій загин, мій біль останніх днів.
Та чом би не додать, щоб я в журбі не скнів,
На вивороті десь надії цвіт зелений?

Але із барв мені впадають все до віч
Оранжева лише і чорна, ніби ніч,-
Печальні свідчення нестерпного страждання.

О доле рятівна! Не очі лиш одні,
А всі її діла породжують в мені
І хвилю розпачу, і мить розчарування.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

П’єр де Ронсар – Любов до Кассандри

То візьме страх, то спалахне надія.
Війна чуттів у серці йде моїм.
Та впала, той разить мечем стальним:
Одна в них стать, одна і сила діє.
Й вагаюсь я, і твердість духу зріє.
Живу в надії і в страху низькім.
Щоб ошукать себе у стані цім,
Про визвіл я плекаю в серці мрії.
Чи прийде перед смертю день ясний,
Коли зірву я цвіт її весни,
Що впав сумирною на мене тінню?
Коли на дорогих її руках,
Утомлений в нерадісних боях,
Умру, щоб стать у домовині тлінню?

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

П’єр де Ронсар – Любов до Кассандри

Як очі любої засудять до вигнання,
За їхнім вироком помру я в цвіті літ,
І Парка понесе у потойбічний світ,
Де хвиль чудесних рік почую вирування;
Печери і луги, прийміть моє благання,
Ви, тіняві гаї, мій сховок від обид,
Розкиньте ширше тінь своїх розлогих віт,
Щоб я під ними мав довічне почивання.
І, може, з’явиться колись поет новий
І, сам закоханий, талан згадавши мій,
Вкарбує в кипарис слова із епіграми:
“Співець вандомських лук, лісів, річок, озер
Зневажений тут жив і у скорботі вмер:
Його у гріб звели прекрасні очі дами”.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

П’єр де Ронсар – Любов до Кассандри

Викошуй, паже, всю зелену руту,
Емаль весни на лузі запашнім,
Встеляй травою й квітами мій дім,
Щоб я свою розважив муку люту.
Подай і ліру, надовго забуту,
Щоб я здобутим звуком голосним
Розвіяв чар, що поглядом своїм
Влила кохана в душу, як отруту.
Чорнила дай, паперу сто листків,
Щоб я на них віддав мережжям слів
Мої всі муки, всі мої боління;
На ста листках, твердіших за алмаз,
Щоб відали прийдешні покоління,
Яких в любові я зазнав образ.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

П’єр де Ронсар – Любов до Кассандри

В твоїх обіймах смерть ладен прийняти
І честі б вищої зазнать не міг,
Ніж у твоїх цілунках вогняних
Красу душі коханої вбачати.
Нехай, хто хоче, надіває лати
Для вогнекрилих Марсових утіх
І в юні роки для грудей своїх
Іде в боях іспанську сталь шукати,-
Ні, я тверезіше дивлюсь на світ,
Без слави жити хочу я сто літ
І вмерти на руках твоїх, Кассандро.
Хоч, може, в цім і помилка моя,
Але за смерть таку віддав би я
Всю славу полководця Александра.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

П’єр де Ронсар – Любов до Кассандри

На лузі раз наяду я зустрів.
Вона в простім убранні, між квітками,
Тримаючи букет тендітними руками,
Сама мов квітка, йшла поміж кущів.
Мій розум мов туман густий повив.
Задуманий, сумний ходжу ночами,
І очі мої сповнені сльозами –
В цьому наяди погляд завинив.
Я відчував у тій блаженній хвилі,
Як очі солодко мене труїли
Й на тиху душу клали ніжний гніт.
Як та лілея в буйний час розмаю
Під літнім сонцем в’яне, знемагає,
Так гасну я і в’яну в цвіті літ.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

П’єр де Ронсар – Любов до Кассандри

Дух в емпіреї й тут же – в безнадії;
То лід холодний, то палючий жар;
Раптовий захват – і погаслий чар;
Молю, благаю – і умить німію.
Усім милуюсь і в нудоті скнію;
То мужнім чуюсь, то ляка удар;
Враз – і розпука, й радість вище хмар.
Любов – і пострах, і знадлива мрія.
Що дужчий опір, дужчий я стократ,
Люблю свободу – і полону рад.
Сто раз умру й сто раз явлюся в світі.
Як Прометей, терплю весь жах покар.
І, щоб любить, несу важкий тягар,-
Нічого більш не можу я зробити.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

П’єр де Ронсар – Любов до Кассандри

В ранкових променях іде моя єдина,
Завинута у плащ волосся золотий.
Здається, що каскад із локонів рясний
Спадає владно вниз, цілуючи коліна.
Тебе вподібню я народженій із піни,
Що, виклавши з коси корони верх тугий
Чи збивши хвилями волосся шовк сяйний,
Між німф по лону вод на білій мушлі плине.
Яка з жінок тебе затьмарити б могла
Ходою, усміхом, чи сяєвом чола,
Чи томністю очей і лагідністю мови!
У ріках, у гаях, поміж громадь гірських
У німф не бачено прекрасних уст таких,
Не кутав їх такий волосся плин шовковий.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

П’єр де Ронсар – Любов до Кассандри

До того, як любов у світ прийшла
І теплим сяйвом хаос освітила,
В нім плавала планет незмірна сила
Без ладу, і без форми, й без числа.
Так і душа несміливо жила,
Без ладу й форми у мені бродила,
Поки любов її не озорила,
Коли з очей ти сяйво розлила.
І, скорений любові верховенством,
Дух у мені наповнився блаженством,
В думках моїх вогонь запломенів.
Любов дала життя, і рух, і силу,
І душу відродила осмутнілу –
Її любовний пломінь відігрів.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua