Мені так хочеться літати…

Мені так хочеться літати,
Та тільки крила треба мати,
Від того я і не літаю,
Що крил жаданих так не маю.
Коли ж прийде, настане час,
І крила виростуть у нас,
Щоб ми могли літати в небі
При першій думці і потребі.
Літати вільно, аж під хмари,
Забувши розлади і чвари.
Літати вільно, вільно жити,
Проміж собою всім дружити,
Щоб людяні були закони
І не спиняли нас кордони.
Щоби одна для всіх була дорога
І на землі, і в небеса до Бога.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

О принесіть як не надію…

О принесіть як не надію,
То крихту рідної землі:
Я притулю до уст її
І так застигну, так зомлію…

Хоч кухоль з рідною водою!..
Я тільки очі напою,
До уст спрагнілих притулю,
Торкнусь душею вогняною.

Автор: Олександр Олесь; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Простите мне…

Простите мне… Я виноват пред вами…
Я с вами как-то раз заговорил, –
Но речью робкою, несвязными словами
Вас потревожил, рассердил…
На речь мою вы мне не отвечали, –
Но видно было по всему,
Что вы меня тогда не разгадали…
Кому ж понять меня, кому?..
Вы рассердилися – и там, в тени заветной,
Сокрылись от меня, как радость, без следа, –
И я один с тоскою безответной
Остался без надежд, как прежде, как всегда…
И снова грустно мне, и снова я тоскую,
И вновь…

1849

Автор: Леонід Глібов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

П’єр де Ронсар – Любов до Кассандри

Ні запашних троянд весняне квітування,
Ні дух п’янких лілей над берегом струмка,
Ні щебет ранніх птиць, ні ліри трель дзвінка,
Ні золото камей, окраси одіяння;
Ні лагідний зефір у хвилю повівання,
Ні корабля хода, погордлива й легка,
Ні німфа у танку, граційна і струнка,
Ні серця буйного солодке завмирання;
Ні поле бойовищ, де дзвонять меч і спис,
Ні мохом вкритий грот, ані зелений ліс,
Ні чарівних дріад з сильванами кохання,-
Ні все, що з волі примх красується навкруг,
Не радує мене, як цей прекрасний луг,
Де в’януть без надій усі мої бажання.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Колись і в моє невеличке віконце…

Колись і в моє невеличке віконце
Засвітить і щедро, і радісно сонце.
Я вірю, що збудеться чудо-надія,
І серце і душу промінням зігріє.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua