Розмова – привітання.

Вечір добрий, милі люди,
Ви мені пробачте
За банальність сьогодення,
Хоч смійтесь, хоч плачте,
Бо воно усе змішалось:
І радість, і горе,
Всюди все тепер зрівнялось:
І поле, і гори.
Хлібороби жебракують,
Процвіта хто краде.
Хто не краде, той торгує,
Або йде у владу.
Легше красти й керувати,
Ніж у полі жати,
Бач, стареньку трудівницю
Викинули з хати.
Виганяють, та від горя
Бідолашна згасла,
Бо немає чим платити
За хліб-сіль без масла.
Подивіться, люди добрі,
Що твориться з нами:
Були добрими сусіди –
Стали ворогами.
Одне одного стоптали,
А було колись, що в гості
Одно-одне звали.
Де ж вони, куди поділись
Радість і добробут?
Люд по вулиці снує
Наче кволий робот.
Що ж зробилося з тобою,
Мила Україно?
Розтягли і розікрали
Нові буржуїни.
Кожен з них під себе тягне
І гроші, і владу.
Хто – енергоносії,
Хто – в Верховну Раду.
Прихватити прагнуть все,
Землю і заводи,
Не залишити нічого
Тобі, мій народе.
Україна плаче тихо,
Як старенька мати,
Коли ж скоїлось те лихо,
Як могло так статись?
Бач, раніше москалі
Не давали жити,
А тепер свої «круті»
Шахраї й бандити.
І куди ж це ти пливеш,
Україно, мила?
Потихеньку, ледь живеш,
Де ж поділась сила?
Де поділася краса
І козацька слава?
Все пропало, як роса,
Ось була – й не стало.
Підніми ж синів з колін,
Надихни, як мати,
На святую справу вплинь
Волю здобувати.
Ще не вмерла Україна,
Але вимирає,
Хто ж зупинить буржуї на?
Бач, таких немає.
Терпить, мучиться народ,
Гне на пана спину,
Загубили шахраї
Вільну Україну.
Загубили й не дають
Голову підняти,
Та все нижче й нижче гнуть
Буржуа трикляті.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.uа

До вас, які разом зі мною…

До вас, які разом зі мною
Вчитесь перемагать в бою,
Що завтра вирушать до бою
За рідну землю, честь свою,
У кого дім за небозводом,
Де кат сваволить і гуля…
Та байдуже, хто звідки родом, –
До всіх звертаюсь я.
Ніхто не матиме свободи,
Поки фашизм іще живий.
Хто з рабства визволить народи,
Якщо не ми?
Скоріше в бій!
Лише в цьому вбачаю сутнє.
Тому й збираємося в путь,
Щоб їм відкрить ясне майбутнє,
А нам – загублене вернуть.

1942
Автор: Олександр Підсуха; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Гроза ударила над плотом…

Гроза ударила над плотом,
Розбурхався у небі грім,
А ми не кинули роботу
І не сховалися у дім.
Ми тільки починали жити,
На ноги зводилися ми.
Хотілось всім побачить світу,
Що гримкотів за ворітьми.
Фашисти виждали й напали,
Та нам під ворогом не жить.
Нам грім на голови навали
Не так іще загуркотить.

1941
Автор: Олександр Підсуха; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Лиши блискучий двір, де правлять фараони…

Лиши блискучий двір, де правлять фараони,
Біжи на Іордан од всіх облуд мирських,
Покинь цірцей, сирен і чарівниць двірських,
Нехай лишаються раби і їх патрони.
Ввійді у влісний дім, сама царюй на троні.
Літа стрілою мчать,то не змарнуй же їх!
Щоб мить утримати, чекать до завтра гріх.
Не жди, поки зима твої забарвить скроні.
Ти ж знаєш, що в дворі – підозра і обман,
Що там мінливе все – удача і талан,
Що правда там мала, а кривда там велика.
Лиши охотників до ловлення чинів;
Біжи в гаї й поля, в оселю німф, богів,
Де будем ми – нові Орфей і Еврідіка.

Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Повільно кружляє листочок тополі…

Повільно кружляє листочок тополі,
В повітрі дзвенить, шелестить,
Даремно радіє, що вирвавсь на волю –
Вона йому вже не блищить.

По вільному полю, осінньому гаю
Ганя його вітер, терза,
А він безпорадно притулку шукає –
Сумує, тремтить, замерза.

Зірвавсь необачно, щукаючи долю,
Завіявсь за межі села.
А та спокусливо-примарлива воля
До згину його привела.

Ось так у житті і між нами буває –
Зробив необдуманий крок,
А потім сумління всю душу терзає –
Навік непоправний урок.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Не цінується ніщо так у житті, як воля…

Не цінується ніщо так у житті, як воля,
Незалежна Україна – вистраждана доля.
Народ вирів: час настане, він порве кайдани
І здобуде собі волю, незалежним стане.

Дух козацький, запорізький жив, до волі линув,
Із колін піднявсь народ мій, вижив, не загинув.
Він ростив, плекав, леліяв червону калину –
Свою долю і надію – символ України.

В згуртуванні – міць народу, у єднанні сила,
Розцвіте, розбагатіє Україна мила.
І під стягом синьо-жовтим та гербом-тризубом
На віки свою Вкраїну збережем, не сгубим.

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Узник

Всю ночь сквозь узкое окно
Гляжу я в дальний путь;
А безответная печаль,
Как камень, давит грудь.

Есть сторона, уже давно
Покинул я ее…
Там круг родных, там круг друзей,
Там все, там все мое…

И я зову их всей душой…
Но всё ко мне молчит.
Лишь море синее кругом
Волнуется, шумит.

И, тяжело вздохнув, опять
Гляжу я в дальний путь;
А безответная печаль
Как камень, давит грудь.

1846

Автор: Леонід Глібов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua