Із трьох сторін ліси.
А в тих лісах,
Ростуть тисячолітнії дуби.
А біля тих лісів,
Мальовниче розкинулось село,
Що назва Хотешів.
Продовження
Із трьох сторін ліси.
А в тих лісах,
Ростуть тисячолітнії дуби.
А біля тих лісів,
Мальовниче розкинулось село,
Що назва Хотешів.
Продовження
Рідний край-місце де ти народився,
Де завжди живе твоя душа
Й де б не був і де б не зупинився
Серце все одно до дому поспіша.
Продовження
Сяють зорі вечорові над високим зрубом.
Полюбила легіника з кучерявим чубом.
Били мене батько й ненька аж чули Карпати,
Не пускали з чорнобровим нічку ночувати.
Продовження
Рілля ще спить, хоча сніги зійшли.
Похмуро й важко небо нависає.
Із сивої холодної імли
Блищать стовпи задертими носами.
Я тут приїжджа – лиш на кілька днів, –
І знов у міста колесо шалене.
Та вже щось озивається в мені
До поля цього і до цього клена.
До цих доріг розгаслих і до хат, –
Вони, мов матері, сумні й величні,
Чекають – не діждуться онучат,
Що десь там забарилися в столиці.
Я тут приїжджа – лиш на кілька днів.
Та щось таке село зі мною коїть:
Слова, мов коні, рвуться із рядків,
Лоскоче душу передзвін підкови.
Геть одійшли плачі і суєта,
Сердечні справи – як то все мізерно!
Стою, затиснувши здивовано вуста,
І наслухаю молоденьку землю.
Автор: Наталка Поклад; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Тиха місячна ніч над принишклим селом
Оповила біленькі оселі.
Лиш пустун-вітерець над люстерком-ставком
В срібних хвилях гойда каруселі.
Продерчав десь деркач у заплавах ріки,
На хвилину сполохавши тишу,
Очерет з осокою про щось гомінкий
Тихо шепче і чубом колише.
Запізнілий туман, мов отара овець,
Суне попаски вбрід понад лугом.
Замаячив ледь-ледь вдалині острівець
Й непомітно сховався за пругом.
Тишу ночі німу в світанковій зорі
Горлані-когути розірвали.
Зарум’янився день, біг на кожен поріг,
Ясні зорі на небі згорали.
Зажеврів горизонт акварелями фарб,
Ожило, закрохмалилось небо,
І заграв промінець в хмарках сотнями барв,
І несміло поповз понад степом.
Народивсь новий день, прокидалось село,
Сни міцні, сни химерні зникали.
Закипіло життя – ожило, попливло,
Срібні роси по шибці сповзали.
Придивися, прислухайся, дух затамуй –
Це не можна в словах передати.
Неповторну красу бережи, не руйнуй!
І не дай їй з планети зникати!
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Хворію я тобою до знемоги,
Всім тим, що маєш,що у тебе є.
Сучасним станом і життям убогим –
Хворію, млію, селище моє.
Садок вишневий і верба крислата,
Ставок і луг, і батьківський поріг.
Пишаюсь вами, бережу вас свято,
І низько вам вклоняюся до ніг.
Хворію я тобою до нестями,
До дна спиваю рідні береги.
Доводитесь мені ви не гостями,
Бо ви мені довіку дорогі.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Осінь догора багряним вогником,
Над ставком дрімає верболіз.
Зачепивсь півмісяць над Коломаком,
Хвацько догори задравши ніс.
В сон міцний втопилось моє селище,
Тиша, спокій, вітер ні шелесть.
Лиш густий туман низами стелеться
Сивими отарами овець.
Десь зненацька півень наполохано
Проспівав дзвінке «кукуріку»,
І йому негадано, непрохано
Відгукнулись в іншому кутку.
Ніч повільно зводилась над хатами,
Підіймала заспаних людей.
Загадковий, новий, нерозгаданий
Трудовий народжувався день.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Хвилюється в полі пшениця і жито,
І радість серця переповнює вкрай,
Бо вміє із працею й піснею жити
Наш рідний, наш милий Коломацький край.
На березі річки Коломацька рада
Чудово рішила задуманий план:
Був вибраний гетьман, шанований всюди,
Стратег і політик Мазепа Іван.
Й понині ще ходить легенда в народі
Що ніби довкола тут рясно ріс мак:
Чи правда, чи ні – перевірити годі –
Поселення ж звем до цих пір Коломак.
Тож як не радіть, не пишатись цим краєм,
Тож як не любить цих людей через край,
Хто в полі рясні урожаї плекає, –
Це гордість твоя, наш Коломацький край.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
На чарівній землі в мальовничому краї
Мережково сплелись слобожанські стежки.
Все знайоме й близьке від стеблинки й до гаю –
Вздовж і вшир я сходив босоніж навпрошки.
Де б не був я, теплом зігріва рідна хата
І, мов пісня, дзвенить голос неньки в душі.
Слобожанські стежки, як же вас забувати?!
У дитинство сягать – не буває межі.
Слобожанські стежки сріблом-росами вмиті,
Трунок-воду п’єте із джерельних криниць.
Слобожанські стежки чебрецями повиті,
Тут усе дороге до найменших дрібниць.
Тут коріння моє з прадідівського роду,
Ним черпаю в житті і натхнення й снагу.
Щоб у нашім роду не було переводу,
Я онуками сню і тамую жагу.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Краю мій, моя Коломаччино,
Простір нив, гаїв, лугів, лісів –
Невід’ємна частка України,
України матінки – Русі.
По тобі топталися чужинці –
Смерть, неволя, згарища пожеж.
Згуртувались Руси – Українці:
«Враже, що посіяв, те й пожнеш!»
Надарма тут голубіше небо,
Й чисті роси скраплюють траву.
В цім краю козак Іван Мазепа
Гетьманську отримав булаву.
Колосись хлібами, наша ниво,
Життєдайним наливайсь зерном.
Будь завжди багата і щаслива –
Славсь людською ласкою й добром.
Краю мій, моя Коломаччино,
Простір нив, гаїв, лугів, лісів –
Невгасима квітка України,
України матінки – Русі.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua