Над застиглим ставом верби похилились
І замрійно зирять у люстерко-скло.
На пологім схилі міцно причепилось
Вкутане садками чепурне село.
Вниз межовиками до води, до ставу,
Між кущів калини поп’ялись стежки
Й загубились в травах, де пасеться стадо,
Де із глини ліпить дітвора горшки.
Гайворон рвуть діти, це пахуче зілля
На добро, на радість здавна всім було.
Завтра свято літа – зелену неділю
Буде зустрічати і моє село.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
До рідної хати дорога далека,
Та часто так сниться знайомий поріг,
До тата, до мами лечу, мов лелека,
При зустрічі, миттю, впаду їм до ніг.
Спасибі вам, милі, що честь не згубили
І нас заставляли її берегти,
Щоб завжди і всюди сердечно любили
Знайомі і рідні жили, як брати.
Спасибі, хороші, що віру й духовність
Крізь роки жорстокі в собі пронесли.
Що щира повага, людяність і совість
Завжди невід’ємно із вами жили.
Спасибі вам, любі, що ви нас навчили
Повік пам’ятати подвір’я своє,
Щоб землю, де виріс, любити уміли,
Тож дякуєм Богу, що ви у нас є.
До рідної хати дорога далека,
Та часто так сниться знайомий поріг,
До тата, до мами лечу, мов лелека,
При зустрічі, миттю, впаду їм до ніг.
13.11.1998
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Давно вже не був я у батьківськім краї,
Де пахне дитинством усе навкруги,
Де кожна стежина в лице мене знає,
Де кожен куточок мені дорогий.
Злетіли літа, мов пушинки з кульбаби,
Як вітром обірваний з яблуні цвіт.
Лиш в снах недитячих все мариться зваба –
За милим дитинством чкурнути услід.
Спливають у пам’яті роки минулі,
Події далекі, а ніби живі.
Що вчора було – те сьогодні забулось,
А пам’ять дитинства у серці навік.
Давно вже не був я у батьківськім краї,
І ось повернувся на рідний поріг.
В дитинство ж своє лиш думками сягаю,
Бо інших не знаю до нього доріг.
24.03.1990
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
В глибокій заплаві видзвонює осінь –
Злинялий рогіз, очерет, осока,
А ми, смаглолиці, замурзані, босі,
Цікавимось всім від зорі до смерка.
Ось верби розчахнуті від бурелому,
Аж гірко дивитись на біль їх і щем,
Ось тужно вихлипує річка Коломак
Над їхнім корінням в лозі під кущем.
А вечір густішає, змішує фарби
І кутає річку в пуховий туман,
Неначе у нього ховає ті скарби,
Якими наділений щедро лиман.
Стомилось усе. Ані вітер, ні шерех
Не прийдуть невабом в хлоп’ячії сни.
Дрімає крутий, затуманений берег
Та в плесі купається місяць ясний.
А вранці, дивись, де й поділася втома.
І знов зазирає нам в очі блакить,
І сріблом виблискує річка Коломак,
І радість, мов пісня, у серці бринить.
26.11.1988
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Зблиснуло сонце малиновим оком –
Все навкруги ожило.
Бризкає промінь березовим соком,
Скроплює землю теплом.
В росах купаються сотні іскринок,
Барвами тішиться світ,
Заголубів кучерявий барвінок –
Килим довкіл – буйноцвіт.
Шепче розбурхане променем поле,
Туго налите зерном,
Співом пташиним наповнились доли –
Ранок крокує селом.
15.07.1989
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
За причілком пада тінь від ясена
На хатину, де з дитинства жив.
До якої пам’яттю прив’язаний,
До якої сто доріг біжить.
Над вікном гніздечко звила ластівка,
Пахнуть медом росяні гілки,
А між них містечко ціле – пасіка,
Бджоли обціловують квітки.
Вниз до річки покотилась стежечка,
Крадькома сховалась в осоці,
А над нею вже тумани стеляться,
Все навкруг немов у молоці.
Земле рідна, пісне заповітная,
Джерело незвіданих глибин,
Лиш тебе одну довіку віддано
Берегти я буду і любить.
1.04.1989
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Знову кличе стежечка знайома –
Найдорожча із усіх доріг,
І веде у селище Коломак,
В рідний дім, на батьківський поріг.
Прутиком петляє понад яром,
Стелиться пунктиром лісосмуг.
Кваплюся додому – незабаром,
Незабаром маму обійму.
А вона, старесенька, на ганку
Пильно задивилася на шлях.
Виглядає сина спозаранку
З вірою-надією в очах.
…Захитався раптом під ногами
Милий серцю з пелюшок поріг.
Стан старенький я підтримав мамин,
Тільки сльози стримати не зміг.
12.12.1987
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
У глибині душі і світло, й легко,
Ще ні від кого не ховав думки.
Я був би від життя такий далекий,
Якби не знав, що колють будяки…
Якби не знав, що добре, що погано,
Якби боявся я вітрів і злив,
Якби мене і сумніви, й вагання
Ген-ген за видноколом обійшли.
Якби я не вдихав нектар повітря,
Настояний на ароматі трав:
Я чесно всім признаюся – повірте,
Я б ходячи життя своє проспав.
І я душею хочу все сприйняти:
Стеблину, гілку, грудочку ріллі,
У тім краю, де народила мати,
Де весну й осінь кличуть журавлі.
Життя буя, летять ключем лелеки…
Зникають, наче цяточки в імлі.
Нехай летять у край чужий, далекий,
А я приріс до рідної землі.
21.03.1987
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Тече річенька-невеличенька
В Ворсклу й далі все до Дніпра.
Проти сонечка в ній водиченька
Світлом міниться, сріблом гра.
Тече річенька дні і ніченьки,
Вній вода жива – не проста.
Цяя річенька-мальовниченька
Молодими нас пам’ята.
З Дніпром річенька-чарівниченька
В Чорне море десь упада,
В хвилях грається, усміхається
І коломацькая вода.
13.12.1986
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Стежки, стежки
Мереживом снуються,
Нема їм ні початку,
Ні кінця.
Вузькі, широкі –
Всі в одну зіллються,
В оту дорогу,
Що звемо життям.
Та про одну нам
Не забуть ніколи,
Хоч їй уже
Й не буде вороття:
Оту стежину,
Що вела до школи –
Від рідного порога
В майбуття.
Куди б не занесла
Життя дорога,
Та пам’ять
Не розвіється,
Як дим:
Та перша стежка –
Мила, босонога,
Вкарбується
У серце назавжди.
5.07.1986
Автор: Віктор Геращенко