Поет

Не ваблять торжища, і оргія не надить,
І марно точиться, немов солодкий плин,
Музика в далечі. Серед суворих стін
Німу розмову з ним суворий хтось провадить.

Ще хвиля — підступом царицю пишну вкрадуть,
І встануть вояки на поклик як один,
З орлиним клекотом, — і в згарищах руїн
Тіла подоланих і коні будуть падать.

В Агамемноновім золоченім шатрі
Вожді посходяться. Їх голови старі
На голови богів у правім гніві схожі.

Кому ж судилося підняти вбивчий лук
На того, хто питво на вквітчаному ложі
П’є із Гелениних рожевоперстих рук?

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

На могилі Франка

Чолом великому трудівникові,
Що в цій могилі спочив свій знайшов!
Він батьківщині присвятив любов,
І вищої нема в серцях любові.

Шевченка брат молодший, він ішов
Крізь темні муки, крізь кущі тернові,
Ламав він сміло скелі гранітові,
Він людям розум віддавав і кров!

Ненавидів беркута, і удава,
І кнут, і гніт, і темний визиск він, –
І на майданах Львова й Борислава,

І скрізь, де генія сіяє слава,
Де світ новий підвівся із руїн,
Франкові нашому – земний уклін!

Автор: Максим Рильский; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Я знаю: буде даль стогнати…

Я знаю: буде даль стогнати
Вогнем, залізом і свинцем
І буду я, Вітчизно-мати,
Твоїм поетом і бійцем.

Як треба, в бій за тебе встану
І смерть зустріну в боротьбі,
Як треба, кров’ю вірш останній
З любов’ю напишу тобі.

Автор: Оксентій Мусієнко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Полечу крізь сині небосхили…

Полечу крізь сині небосхили,
Освічу проміннями свій край,
Розкажу про те, чого навчили,
Піснею впаду на небокрай.

Я таким, як є, не був ніколи
В музиці і в барвах огневих.
Юність моя виллється на доли
Радістю південною на всіх.

Кованою крицею над світом,
Струнами сталевими дзвеню,
Будь же мені вічним заповітом,
Слово, перелите у броню!

Автор: Оксентій Мусієнко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

На літературні теми

Затискувач

Шлях молодих він прагне перетяти,
Їх натиску давати відкоша,
Бо наступають, капосні, на п’яти,
І в небезпеці вже його… душа…

Непоспішливий

У творчості, зробивши міні-крок,
Робив одразу максі-передишку.
Одержав спершу він пенсійну книжку,
А потім вже письменницький квиток.

«Принциповий»

Поет за жанр не визнає
Дошкульних епіграм,
Бо на горіхи дістає
Від них частенько й сам.

Автор: Борис Мироненко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Горе-перекладач

— На іншу мову твір перекладу,
Що є талант у мене, доведу! –
Перекладач повсюди гомонів,
А твір не переклав, а… перевів.

Несправджені надії

— Про мене підуть між людей чутки,
Сягнуть зеніту враз мої рядки! –
Плекав поет надії. Та дарма:
Чутки пішли, а успіху нема.

Автор: Борис Мироненко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Скороспечені твори

Пече він твори. В кожному звороті
перлини, як докучна неминучість:
«приймати участь»
Замість «брати участь».
І стати не «в пригоді», а «в нагоді»,
І «дякуючи» замість «завдяки»…
Не твори, а давучі глевтяки.

Автор: Дмитро Білоус; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua