Сказать одним словом-найкращі.
Хтось скаже-село не престижно,
Село є село,це не місто
Відповімо ми всім в одночас-
В Копані приїзжайте до нас.
Продовження
Вірші про село
Люблю село своє тоді…
Люблю село своє тоді,
коли осталось наодинці
при не столоченій билинці
й не скаламученій воді.
Коли збирається рідня,
хай вже мала, та працьовита,
у бронзу літа перелита,
в осінню честь оцього дня.
І тихо мовляться слова,
і шепче зірка вечорова.
І чуть, як засина трава
у колисковій рідній мові.
Автор: Анатолій Таран; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Хворію я тобою до знемоги…
Хворію я тобою до знемоги,
Всім тим, що маєш,що у тебе є.
Сучасним станом і життям убогим –
Хворію, млію, селище моє.
Садок вишневий і верба крислата,
Ставок і луг, і батьківський поріг.
Пишаюсь вами, бережу вас свято,
І низько вам вклоняюся до ніг.
Хворію я тобою до нестями,
До дна спиваю рідні береги.
Доводитесь мені ви не гостями,
Бо ви мені довіку дорогі.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Осінь догора багряним вогником…
Осінь догора багряним вогником,
Над ставком дрімає верболіз.
Зачепивсь півмісяць над Коломаком,
Хвацько догори задравши ніс.
В сон міцний втопилось моє селище,
Тиша, спокій, вітер ні шелесть.
Лиш густий туман низами стелеться
Сивими отарами овець.
Десь зненацька півень наполохано
Проспівав дзвінке «кукуріку»,
І йому негадано, непрохано
Відгукнулись в іншому кутку.
Ніч повільно зводилась над хатами,
Підіймала заспаних людей.
Загадковий, новий, нерозгаданий
Трудовий народжувався день.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
І знову ця знайома стежка в полі…
І знову ця знайома стежка в полі
Петля, в’юнить до рідного села,
Що маячать ген-ген на видноколі,
Тут народивсь, тут молодість пройшла.
І серце в грудях трепетно заб’ється,
І сум, і радість болем забринить.
Душа моя немов з-за граток рветься
І пташкою в гніздо своє летить.
І хочу я душею притулитись,
І зором обійняти все довкіл,
І серцем спраглим із тобою злитись,
І буть корисним, доки стачить сил.
Село моє, для мене ти єдине,
Як мати рідна, як саме життя,
Як хліб землі, як пісня лебедина –
Не стань тебе – впаду у небуття.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Звивається стежиночка до рідного села…
Звивається стежиночка
до рідного села,
Та найдорожча жилочка,
де молодість пройшла,
Та ниточка без вузликів,
що в серці я ношу,
Та найсвятіша музика,
якою дорожу.
Веде вона по споришах
в калинові гаї,
До верб, де ночі не на жарт,
співають солов’ї.
Де луг, де гайворін-трава,
де гомонить струмок,
Де все дитинство ожива
від згадок і думок.
Село моє, мій дивосвіт –
колисочка подій,
Лишило ти глибокий слід
у пам’яті моїй.
Все найдорожче зберегло,
що діялось-булось –
Моє найглибше джерело –
село, моє село.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Обряди, мову, звичаї ти бережеш, село…
Обряди, мову, звичаї
Ти бережеш, село.
На радість друзям
Ввічнюєш,
И ворогам на зло.
Краплинка до краплиночки.
Все в серці з давніх літ –
Історія Грушевського, Тарасів «Заповіт».
У пам’яті живуть твоїй,
Хоча й пройшли роки,
І Крути, й смерть
В Батурині,
Сибір і Соловки.
Кат скаженів і хмурився –
Пощади не моли.
Петлюрівці, бандерівці
Для нього ми були.
Та в рабстві
Не зігнулось ти,
Усе пережило.
Якби не ти, село моє,
Вкраїни б не було.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Пам’яті батька
І донині сниться татова криниця –
Викопав з сусідом на межі.
Серце болем крає, бо у ріднім краї
Не лишилось жодної душі.
Адже, як не дивно, та безперспективним
Виявилось татове село.
І людське коріння, як дрібне насіння,
По світах, мов вітром, рознесло.
Часто, для годиться, їжджу до криниці,
Тату й мамі низько поклонюсь.
Сяду, посумую, нишком поміркую,
Та води криничної нап’юсь.
І надія в серці потайки іскриться:
Час бо відродити вже село,
Доки не зміліла татова криниця,
Доки б’є фонтаном джерело.
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Загубилось в долині село
Загубилось в долині село,
Закрохмалене в бархатний іній.
По шибки у сніги забрело
І туманіє в млі надвечірній.
Над покрівлями стелиться дим,
Сіре небо насупило брови.
На відлигу це все – так і жди,
Починають темніти діброви.
Мов орган, тепловозний гудок
Десь далеко за лісом, за ставом
Проспівав якусь мить і замовк –
А луна все не тане й не тане.
Галасує довкіл вороння,
Будить гамором лапи заснулі.
Закрохмалений бархат злиняв –
На весну, на весну повернуло.
1.04.1989
Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Сум
Тихо село вимирає,
Ні, не кричить, не кляне.
Тихо, як вечір згасає,
І непомітно помре.
Плаче бабуся старенька:
Газу і хліба нема.
Де ж діточки твої, ненько,
Чом ти на старість сама?
Діти були і держава…
Все кудись ділось, пішло.
Діток на фронт виряджала,
Жодне назад не прийшло.
Щодня у полі трудилась,
Щодня, в трудах до зорі,
Молодість тихо котилась
В старість, і ось ми – старі.
Тихо ідуть, вимирають,
Ні, не кричать, не клянуть,
Спокою лише бажають,
Смерті, як манної ждуть.
Тихо село вимирає,
Тиша в вечірній порі,
Навіть Сірко-пес не знає:
Гавкать йому, а чи ні.
Смуток наповнює душу,
Тяжко і страшно мені,
Нащо терпіти я мушу
Це запустіння в селі.
За що мені така доля,
Нащо живу в такі дні?
Попрані щастя і воля,
Порожньо, сумно в селі.
Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua