Облиште ви красу і юні дні невині,
Облиште дар небес, належний вам одній,
І чар своїх очей, і розум промітний,
І голос, і ходу, що гідні лиш богині;
О ні, я набридать не буду вам віднині,
Інакше-бо й краса, і зір очей ясний
Зведуть мене з ума, я стану сам не свій.
Смілішає душа в розпачливій годині.
Тому, якщо торкнусь я вашої руки,
Не треба бліднути й ламати брови в гніві.
Я божеволію, у скронях біль різкий.
Чуттів не покорить у ніжному пориві;
За кривду не беріть цей порух мій палкий,
Але простіть за те, в чім винні і самі ви.
Автор: П’єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua