Компліменти – Володимир Біньковський

для вас компліменти,
це мов звички,
та ви їх випалюєте,
як звичайні сигарети,
ви гортаєте сторінки,
де не закінчені строки,
спиніться мої милі,
я вбиваю за вас роки,
ви покинете мене?
я чомусь це відчуваю,
шкода, що ви не мої,
ви багато чого не знаєте.

© Володимир Біньковський

книга Кохання – Володимир Біньковський

давай відкрийся, як та книга,
щоб можна було читати тебе по рядках,
ти красиво ритмуєшся у словах,
як той ямб, у віршах,
ти граєш на музичному інструменті,
то є погублена душа,
у якій порвана струна,
благаю прости і пощади,
хлопча по кохало тебе навіки,
упали сльози з очей,
як роси з квітучого саду,
там вже голі дерева,
і ворони літають,
все чорно, і похмуро,
так ніби у Чорнобелі,
не про таке він мріяв кохання,
та воно його підвело.

07.03.2017

© Володимир Біньковський

Не мовчіть – Володимир Біньковський

говоріть даже тоді,
коли треба мовчати,
ми спричиняємо боляче,
та це вже досить звично,
давайте будемо щасливими,
наша байдужість безцінна,
та ми всеодно її продамо,
ми сміємося мов діти,
хоть i не давно ними були,
і не звачаючи на те,
що уже дорослі,
ми для батьків,
залишаємось дітьми.

© Володимир Біньковський

маленькі куп’юри – Володимир Біньковський

глобальна катастрофа,
велика не стабільність,
бідність, і жадобність,
лиш маленькі куп’юри,
лиш, вони на все спроможні,
сидить висока рада,
еліта, та сволота,
і будуть зради,
і будуть війни,
із покоління, в покоління,
так було, є, і буде,
лиш маленькі куп’юри,
лиш, вони на все спроможні,
плачуть діти за батьками,
коханні за сердцями,
а мами за синами,
за що ви воюєте?
скажіть воїни,
можливо за мир?
тож він був,
за що, скажіть?
нічого ви не скажете,
вам писок прикрили,
маленькими куп’юрами,
та приказали убивати.

© Володимир Біньковський

“герой на струнах” – Володимир Біньковський

пальцями по струнах,
бунт на трибунах,
пролітали слова повз натовпи людей,
через мелодійні шляхи,
та щось погубило їх зненацька,
рада, зал засідання,
там на сцені Виктор Цой співає,
він піднімався сходинками на вершину,
та зверху його погубили,
не дали до співати,
там його кукушка звала,
тільки шкода, що на небеса.

© Володимир Біньковський

посв’ята Скрябіну – Володимир Біньковський

ваші роти прикриті страхами,
ви вільні, та чомусь залежні,
ви риєте собі ями, сліпими очами,
просніться люди, Скрябіна немає,
загинула гідність відома,
а ви свідомо не озираєтесь,
ви гадите свою свідомість,
ви як сволота не чиста,
і за куп’юри готові убивати,
зосталися не виліковні стрждання,
зосталися, як шрами на тілі,
ви споминайте цього героя,
він старався про нас подбати.

© Володимир Біньковський

Розбите сердце – Володимир Біньковський

Розбите сердце

в мовчанні розбите сердце,
мов так, ніби від осколочної гранати,
і думки в голові розриваються від мін,
невірні шаги, аж ноги підвертаються,
—напиваюся тобою,
—напиваюся, та не каюсь,
шкода мила, що ти диму не вживаєш,
я без тебе задихаюсь.

© Володимир Біньковський

Батькові від Сина – Володимир Біньковський

мені дуже сильно музика подобається,
мені батько встидно лиш одно,
що не оправдовую твоє очікування,
пробач мене за мої зміни,
пробач за те, що роблю щось не так,
я батько тихо молюсь за твоє здоров’я,
без тебе, у цьому житті ніяк,
у мене є не багато друзів,
а ти єдиний рідний,
ти батько на завжди.

© Володимир Біньковський

Опис – Володимир Біньковський

а можна,
а можна так,
щоб тебе не питати,
взяти, і описати,
як про якусь не вгамовну тривогу,

коли буде пізна пора,
спалким кроком, завітаю у гості я,
ти не підозриш нічого,
то всього лиш слова,

і догоратимуть думки,
як попіл у кострі,
тріскучим шопотом,
опече тіло до душі,

я бачу твої фотографії,
у тебе брови як вуста,
мов пелюстки квітучі,
та я бачив їх, лиш раз у житті,
знаєш юна, ти на весну схожа,
де бурхливо дощ іде,
та цвітом пахне все,
де з далеких даль,
ще птиці прилітають,
а я можливо колись приїду,

вибач мене мила,
якби вмів, то намалював тебе,
та я лиш зумів описати.

© Володимир Біньковський

Кайдани господині Життя – автор невідомий

Сидів я, якось на світанці,
На лавочці біля хліва.
Дивився, мухи як у танці
Кружились навколо багна.

Бо то ж життя таке у мухи.
Як хочеш жити на землі –
То ти в багні, а ні – у цукрі,
Кружляй щодень, крутись щомить.

А як гадаєте, що люди?
Чи також ходять навкруги?
Я скажу, – “Так. В цій правді смуток –
Кружляєм, мов ті мухи, ми.”

Хтось зранку пійде на роботу,
А хтось працює цілу ніч.
Хтось із кринці тягне воду,
А хтось складає з цегли піч.

Їмо хлібину з салом зранку,
Борщ із цибульою в обід,
А на вечерю – з м’ясом кашу.
Та й спим, щоб затягнути жир.

Ось і воно – порочне коло.
Работа, іжа, сон.
І щоб впихнути річ чудову –
Потрібно викинути щось.

Тож ми без їжи – не надовго,
Без сну не варить голова.
А якщо зменшити роботу –
Нема грошви нам на життя.

Бо ж гроші – то наші кайдани.
Без них не купим хліб і сіль.
Без них панчохи будуть рвані,
Вони важливі, хоч і гріх.

От так залежимо по троху
Ми від батьків, родини і монет.
І залишається молити Бога,
Щоб не почали продавать людей.

Щоб не продали власних ми ідей,
І не зрадили ми мрію.
Щоб всім жити було де
І не втратили надію й віру.