Скороспечені твори

Пече він твори. В кожному звороті
перлини, як докучна неминучість:
«приймати участь»
Замість «брати участь».
І стати не «в пригоді», а «в нагоді»,
І «дякуючи» замість «завдяки»…
Не твори, а давучі глевтяки.

Автор: Дмитро Білоус; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

До рідного слова торкаюсь душею…

До рідного слова торкаюсь душею,
Боюсь очорнити чи зрадить його.
З цих слів наша мова, пишаємось нею –
Це музика й пісня народу мого.

Без неї не зміг би на світі прожити,
Не зміг би помітить земної краси,
Не чув би й не бачив, як шепчеться жито,
З якого стікають краплинки роси.

Вона – джерело й найчистіша криниця,
З якої черпаю натхнення й снагу.
Вона кришталево дзвенить і іскриться,
Я нею тамую духовну жагу.

У шелесті трав, у цвітінні калини
Я чую цю мову у сні й наяву.
Вона в моїм серці, – це вся Україна,
Я дихаю нею, я нею живу!

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Перейду я бродом…

Перейду я бродом
Річку на світанку,
Там, де сплять городи
Тихим літнім ранком.
Там, де роси білі
Полягли на трави,
Там, де зеленіє
Молодість отави.
Де прощебетали
Ластівки дитинства,
Там, де познавали
Ніжність материнську,
Там, де юність стала
На окріплі ноги,
Відкіля послало
Нас життя в дорогу.
Це куди ми знову
Маєм повернути,
Щоби рідну мову
Зовсім не забути.
Дорогу абетку,
Мову солов’їну,
Мову наших предків,
Мову України.

Автор: Генріх Акулов; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua

Чи згою рану…

Чи згою рану зболеного слова,
Що серце й душу паленить мені?
Чи розцвіте в народі рідна мова,
Чи оживе, як поле навесні?

У мові цій рушник і біла хата,
І біль, і радість, помисли й пісні.
Її подарувала рідна мама,
Пронісши крізь роки, мов крізь вогні.

Вона – наш скарб, вона – наше повітря,
Вона – нектар, як для землі роса.
Відродимо! Не полетить за вітром
Мого народу велич і краса.

І певен я, що біль у серці згоїм,
Не віддамо у тлінне небуття
Ту мову, що ковтком води живої
Нас повертає знову до життя.

6.1.1990

Автор: Віктор Геращенко; сайт: http://www.poeziya-ukrainy.com.ua